Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ДУМКА ВЕЛИКОГО СТЕПУ

Хто скаже нині, скільки літ мені,
З яких то пір мене прозвали Степом
І скільки ще лежать мені під небом
Та пшениці гойдають і ячмені?
І простягати руки до води –
До річки, до криниці, до озерця,
І слухати: роди! Роди! Роди! –
Тривожно стука хлібороба серце.
Підвівсь я з-під татарського копита,
З-під ляших диб, і паль, і канчуків,
Частований німецьким динамітом,
Народним потом-кровію политий,
Гай-гай, який тепер я плодовитий –
З людського виру, гомону віків.
На мене падав шибениці скрип,
Зелені трави сивіли з розпуки.
Збирали люди по мені не хліб,
А гіркоту тяжку моєї муки.
Я надививсь трагедій і весіль,
Пізнав жагу зненависті й любові.
Мені несли весною хліб і сіль,
А восени ридали у полові.
А наболілі гру доньки мені,
Як батоги, полосували межі,
Аж поки з помсти не звелися дні
Великої кривавої пожежі.
І місяць грав на шаблях і ножах,
Як по ярах сини гострили зброю.
В палацах поселявся лютий жах,
В хатинах визрівала спрага бою…
“Землі! Землі!” –
Молитва, вічний крик.
“Землі! Землі!” –
Лунає з гін у гони.
За мене умирає степовик
З часів сохи аж до пори “фордзонів”.
“Землі! Землі!” –
Бери мене і рий!
Бери, люби, наскільки оком кинеш.
Я горем переораний, старий,
Та у гурті зі мною не загинеш.
Ти натягни мереживом дроти,
Химерні щогли випростай у житі,
Додай мені над світом висоти
Та окропи боки мої пориті.
Я чую дерзновення дужий крок,
Я зацвітаю навесні від грому
І нахиляю повний колосок
На бите токовище космодрому.
Летіть, летіть! – то мрія степова,
А я підставлю вам свою долоню.
То дума захмеліла ожива
Отих синів, що ген за оболонню…
Роздумався отак я горілиць,
А вже й село виходить із долини…
Там плюскотить маленька річка Вись,
Сади поназбігались до криниць
І жару позичають у калини.
Пошлю вітрів застояних своїх,
Хай розтривожать тихі верболози,
Заграють гучно на сопілках стріх,
Та ступлять до Старої на поріг,
Та висушать її пекучі сльози…
І я діждусь розвихрених вітрів,
Хай принесуть мені з села привіти,
Джерельну мисль моїх плугатарів
І жбанок туги, сонцем оповитий.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)


ДУМКА ВЕЛИКОГО СТЕПУ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР