ДУМКА КОБЗАРЕВОГО ПОВОДИРЯ. (З давнини)
Ходім, батьку, на базари,
Де витрішки горять,
Де твоєї пісні чари
Усім верховодять.
Потанцюють, хто завзятий,
Коли тремтять жижки,
А від думи, що крилата,
І заплачуть нишком.
Ходім, славний, в різномов’я,
Скрізь є добрі люди.
Той дасть чарку на здоров’я,
Той – стусана в груди.
Ми вже звикли, слава богу,
До жари й хуртечі…
Той дасть хліба на дорогу,
Той – стусана в плечі.
І пошани, і догани,
Й мідяка підкинуть…
Ідуть просто в балагани,
А до тебе – линуть.
Заспівай їм про ординців,
Про козацьку славу…
До ворожки – по одинці,
А до тебе – плавом.
Позлітались до улія
І бджоли, і трутні…
Співай, співай, бо забудуть
Минуле й майбутнє.
Грай, кобзарю! Річ вістима,
За гроші й задарма,
А я тебе берегтиму
Від лиха-жандарма.
Жандарм з шаблею при боці…
Тихше б треба грати,
Бо у нього в кожнім оці:
За грати! За грати!
…Палець пальця переймає –
І такечки, і отак!
Не бійсь, батьку, дубця маю,
Щоб відгонити собак.
І догляну твою кобзу
Від сльоти й завії,
А до того, – щоб не вкрали
Які лиходії.
Ходім, добрий, бо ждуть тебе
В Києві й Хоролі…
Поки тебе водитиму,
Виросту поволі.
Не забувши батька й неньку,
На ноги зведуся.
Мо’, на кобзі помаленьку
І сам научуся.
Затанцюють, хто завзятий,
Коли тремтять жижки,
А від думи, що крилата,
І заплачуть нишком.
Виповідай, моя кобзо,
Трепетне і сутнє.
Виповідуй, бо забудуть
Минуле й майбутнє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)