ЧОРНОСТОПЕЦЬ. Балада
До кручі його привели –
З палаючим зором орла!
В серпанку вечірньої мли
Він слухав, як битва гула.
Стояв перед білими хлопець –
Смаглявий, нагий чорностопець.
Від пояса – скальпів чуби,
Трофеї недавніх боїв.
Рамена – кремезні дуби,
А груди – кряжі й поготів!
Та зв’язані мотузом руки
Зірвати не можуть принуки.
О як він зневажити міг
Відвагу в такому бою,
Не встояти, збитися з ніг,
Охмарити славу свою?!
Стоїть перед білими хлопець –
Пойнятий у жур чорностопець.
Підходить до нього Іван,
Стрибнувши з коня на траву.
Тамуючи в серці вулкан,
Словами пече наяву:
“Дивися, безмежні простори –
Без плуга, без нив, без комори…
Тож дайте стяжину землі
Для миру, і щастя, й життя, –
Зорати жадання й жалі,
Засіяти зерном буття…”
Та глянув з огидою хлопець –
Високий, стрункий чорностопець.
“Іди, – не вгаває Іван, –
І з нами у дружбі живи,
Скликай войовничих краян,
Волай до душі й голови:
Ми прагнемо жити у мирі,
Братерства провісники щирі”.
Стоїть непохитно юнак.
Та в чорних, лискучих очах
Маліє ненависти знак…
Гнів гусне… Гнів нагло прочах…
І люльку запалює хлопець –
Смаглявий, нагий чорностопець.
Мазепа в Альберті, 1965
(1 votes, average: 5,00 out of 5)