359 (Ораторія)
І
Не хурделиця вихрує,
Не гуде в Базарі дзвін –
Чистим полем козакує,
Б’ється з ворогом загін.
Гей, чи долом, чи горою,
Чи ярами від ріки
Юр Тютюнник гінкий!
І радіють вільні села,
І визволу ждуть міста.
Наче райдуга весела,
Укрїна розцвіта.
***
Не поневолення гірка неслава
І не в ногах ворожих каяття, –
Нових борців озброєна держава,
Немов законне ствердження життя!
Що з того щастя, що за мирним плугом
Устане лан потоком хвильовим?
Тяжке ярмо надінуть недолугим,
В’юнкий батіг приречено слабим!
Не поля клин і пасіка ласкава,
І не балки, де чайка проквиля,
А суверенна, кована держава,
Бо в ній – і труд, і воля, і земля.
***
Як орли під небесами
Крають хмару із боків,
Б’ються, б’ються з ворогами
Зважні чоти козаків.
Чистим полем, синім долом,
Повнодзвонна й голосна,
Під осіннім видноколом
Гучно котиться луна.
– Знай же, враже! – незборимі
Навісніють вояки.
За юнацькими плечима
На вітрах мигтять шлики.
ІІ
Розкажи мені, пісне,
Про нездолану славу,
Що веселкою висне
На долину криваву.
На скорботну дорогу,
Що вставала до валу,
Полоненим підмогу
Чи не ти подавала?
Може, ті бойовища
Ти жалобою крила?
Гей, розпуки найвища,
Невгамована сило!
***
Та кого ж ведуть
У Малі Міньки?
Багряніє путь
Од Звіздаль-ріки.
Із чиїх то пліч
Крапає черлень?
Верховодить бич –
З уст ані телень!
Та куди ж, куди
Стелиться їм шлях?
Села й городи
Никнуть у сльозах.
***
Переплакана туго,
Розливайся, як повідь.
Вікопомну наругу
Перетворюй на сповідь,
Щоб я жалощі-жалі,
Як широке Дніпров’я,
Українські скрижалі
Викарбовував кров’ю;
Щоб, о краю, скорив ти,
Мою тугу розховстав, –
І з відвічної кривди
Народилася помста!
ІІІ
Появився плямою
Комісар лихий:
“Кайтесь над ямою,
Простимо гріхи.
Будем за бандитами
Гнатися, як рать.
Вас ніхто не битиме.
Годі горювать!”
Не словами – лезами
До сердець биття
Пропікає в безумі,
Знаглий каяття.
***
Як вийшов гордо і поглянув строго,
Мов скам’янівши, вістовий Щербак,
Заклекотали в голосі розлого
Неподоланні рокоти атак:
– Мерзенний кате! Вбивнику жорстокий!
Волію смерть, ніж нице каяття! –
І, як вогню вулканові потоки,
Знялося лунко: – Смерть в ім’я життя! –
І полилось могутньо “Ще не вмерла”…
З гарячих уст у простори степів –
Навкруг дрижали смертоносні жерла
Під переможний і безсмертний спів.
***
Молодими, славнями,
Слово, не змовкай!
Злетами днедавніми –
З Дону по Дунай!
Від Куми до Кобриня
Буряно грими;
Журбами задобрені,
Не скорились ми!
Не помреш ніколи ти,
З’єднана в одно,
Вічна, ніби золото,
Рідна стороно!
1945-1946
(1 votes, average: 5,00 out of 5)