Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ОЛЕНЬ І РИСЬ

Ах, дикий вершник!
Стелить груди
Нестямний олень по землі.
Вже смерть в кривавому вузлі
Зв’язала плоть і дух повсталий…
А тінь на віття натикалась,
І залишалися сліди від мовчазної боротьби
На зміщеній порушній площі.
На прощу скаче шпарко дух –
В очах розщеплений, потух
Осінній день, останній глас.
Рись оленя так загнуздала
(від спини аж до ніг),
Що далі нікуди.
Хоч далі
Продовжився і гон, і біг…
Мій оленю, мій розсохатий,
Летюче дерево журби,
Задля такої боротьби
Народжений,
Які ж бо грати
І пазурі тебе чекають?..
В якій любашності зачаті
Приреченість і плоть важка?
О, вічний дух, повстанець вічний!..
Б’є з ніздрів полум’ям терпким,
І смуги смути й протиріччя
Виводять в небі літаки.
А по землі, по нетрях диких,
Немов сокирою луну,
Жовтогаряче лезо крику
Воліє болість перетнуть.
То перевтілення в стремління,
То сум, то струм, то каяття,
То з пращі пущене каміння
На сто сторін мого життя…
І вже смарагдові краплини
Летять за ним – таким пожежним,
Лоскочуть ніжно мою спину
Чотири лапи величезні.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)


ОЛЕНЬ І РИСЬ - МОВЧАН ПАВЛО