Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ДОРОГА – СЕРЕД ЛІТА – У ПОЇЗДЦІ

Через літо – та до неньки я:
Чорне горенько ж не спить.
Павутинкою тоненькою
Мамин біль в мені бринить.

Перетнуто автострадами
Мій залізний путівець.
За підйомами та спадами
Вічністю дихнув чебрець.

Скільки днів не був у полі я.
Кінь застоявся баский…
Підбігають аж до колії
Довгоногі колоски.

Біло пінним чистим річищем
Гречка вдалеч попливла.
Не належить нам старіть іще,
Мати жде нас край села.

І з відеречком криниченька
Цямриння звела нове…
Котрий день тут, котру ніченьку
Мій незгасний дух живе.

І на станціях притишених,
Коли вечір нависа,
Піють птахи на горішинах
І в траві дзвенить коса.

На лугах поміж копицями
Бусли довгі шиї гнуть.
І не їсться, і не спиться їм,
Бережину бережуть.

Все таке мені – з принадністю,
Все таке мені – з руки,
Зблиснули ще раз, зблисни радістю,
Смужко бувшої ріки.

Притомивсь-таки у праці я,
Поки в цю зібрався путь.
Вже й степи. Частіш акації.
Хоч колючі, та ростуть.

Полини під сонцем визріли,
Запилились шпориші.
То сховаюся, то визирнуть,
Щось зоставивши в душі…

На городі постать зморена
Виростає серед руж.
Ще ж робота недоорана,
Ще ж буяння довкруж!

Мамо, матінко, не падайте!
Даленіє, не стає…
Думав, мати попід садом йде –
То лиш видиво моє.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,00 out of 5)


ДОРОГА – СЕРЕД ЛІТА – У ПОЇЗДЦІ - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР