СПІВ 8-й
121
Вернулись з Риму до костелів дзвони,131
воскресли й голоси дзвінкі церков,
та з вітром весняним наперегони
перекликаються через ліси ізнов
метальних мов лункі потужні тони.
Хто у житті хоч раз почув цей зов,
проживши дні ці чисті, променисті
в барвистім великодньому нaмистi, –
122
той на усе життя зачер з криниць,
з джерельностей прабатьківського роду,
безсмертя й вічности могутню міць,
наблизився i зазирнув до зроду
джерел, які з темноти таємниць
животворять надію про свободу…
Той з незнищимих збудував ланок
coбi в прийдешність родову місток.
123
Там, Марку, де моря i океани
кінчаються, ще далі ніж вирій,
де на спочинок сонце йде до рана,
куди спада зірок вогнистий рій, –
жиє одвіку дивний люд – рахмани.
Не знає часу він, не зна й подій,
ані уродин, ні кінця сумного,
не відає ні доброго, нi злого.132
124
У цей рахманний таємничий край
такі відходять душі після скону,
які загрішні, щоб попасти в рай,
але заправеднi і для полону
пекельного. А мають там звичай
довідатись про Великодні дзвони,
коли їм хвилі донесуть річок
шкарлупини свячених писанок.
125
Тож киньте, діти, в великодні хвилі
червону шкаралупину з яєць.
Хто зна, чи не чекають наші милі
в рахманному краю на рішенець
останній, щоби душі їx безкрилі
піднеслися у зоряний вінець…
Щороку їм “Христос Воскрес!” – надія,
що ближчає до них свободи мрія.
126
У цій воскресній весняній порі
по вcix кутках Полісся та Волині
ймуть оживати тихі цвинтарі
на день Томи Невірного. Бо нині 133
з’явилися сюди малі й старі,
щоб перенести в поминальнім чині
прабатьківських надій живі вогні
через сучасність у прийдешні дні.
127
Струмлять з бруньок топольних аромати,
вишні скидають ніжні пелюстки,
убрались могилки в квітчасті шати,
у рушники, обруси i хустки,
i не забуло Великоднє свято
про крашанки барвисті та паски…
Cьогодні злучаться із святом Жизні 134
древлянські предки на врочистій тризні 135
128
О, Смерте! Де тепер твоє жало!
О, Пекло! Де твоя поділась сила!
Довкола сяйво, квіти i тепло…
Христос Воскрес!., Тендітний брязк кадила…
Старих xpecтiв заквітчане чоло…
I жайворонків пісня многокрила,…
Hi, ми не вмерли! Лиш тамуєм дих!
Бо він не мертвих Бог, але живих!
129
Покроплено уже гроби останні,
доспівано останні Tpoпapi,136
i руки все приправили старанні
для проводів веселої пори,137
щоб душечкам при щирім частуванні
відгикувалось легко yгopi,
споглянувши, як на землі нащадки
без щирої їx не лишають згадки.
130
Пригадуючи давніх днів діла,
веселі i журні життя витівки;
куми довкола горбика-стола
кружлять чарки горілки i наливки,
вже з уст пливе сама лише хвала
на тих, що вічної дійшли домівки…
Аж, врешті, як кінчає сонце путь,
вже за небіжчичків здоров’я п’ють.
131
Ми ж, Марку, підемо в куток зелений
до того он самітнього хреста
серед мережива вишень i кленів.
Нехай твoї обізвуться вуста
до тих, що не лежать в землі свяченій,
привітом переможного Христа,
до предків, що спочили на чужині…
Над цим горбком їx дух ширяє нині.
132
Один із них пройшов чималий шлях
під бунчуками гетьмана-вигнанця,138
спочивши десь в Молдавщини степах.139
Склав голову один на празьких шанцях,140
коли батуринський кривавий жах 141
Суворов повторив. За Корсиканця 142
геройської шляхетної доби
Европу всю один пройшов, щоби
133
лишитися на Бородінськім полі,143
а брат його недовго пережив,
під Ляйпцігом дійшов такої ж долі…144
Про Яна чув ти кілька вже разів,
а тих кількох, що в їxніx душах волі
звучав зазивний необорний зрив, –
вколисують сибірські заметілі,
де плещуть об граніт Байкальські хвилі.145
134
Та ще нескоро, Марку мій, кінець!
Ще прийдуть жертви на вівтар свободи,
ще спопелить вогонь їx унівець
а попіл змиють Лети темні води, -146
аж той останній упаде Борець,
остання жертва звільненого роду!
I скличе їx воскресних дзвонів тон
у предківської слави Пантеон.147
135
Усі прийдуть тоді: чубасті вої
із мудрими князями на чолі,
мужі iз Лаври й Софії Святої,
останні непіддайні королі,148
незгноблені берладники-ізгої,149
i лицарі свободи i ріллі,
що, меч при боці, у руках чепіги,
ломили степу чорноземні криги,
136
ті, що віддали міць сердець i рук
за невмирущу візію Богдана,150
що у добі вигнань, тортур i мук
не прийняли наказів од тирана,
що їм Парижу й Ротердаму брук
ятрив icтoтy, як пекуча рана…151
Христос Воскрес! заклич до них ycix,
бо він є Бог не мертвих, а живих.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)