Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






СПІВ 10-й

157

Від’їлися шпаків крикливі згpaї,
взялися раду радить ластівки,
iз гнізд лелеча молодь учащає
на батьківські болотяні ставки,
під лісом горобина достигає,
опеньки в зрубі облягли пеньки,
i кличе лось суперника до бою,
як присмерк обгортає ліс габою.

158

Ах, бережися серце! В цій добі
такій сумній, солодкій i тужливій,
щоб не злапатись до тенет тобі
осіннього кохання! В бурнім зриві
впадеш за жертву пізній ворожбі,
згориш в останньому, п’янкім пориві!..
Вважай: іде волинський Вересіль 167
між злотних підлісків i ясних піль!

159

Не встигла й ти замкнуть, бабусю, дверця
свого чуття в ті давні, юні дні,
й не мож було захоронити серця,
що спалахнуло вперше восені.
Покинула Мазурські ти озерця
у батьківській далекій стороні,
новій вітчизні віддалась у прийми,
де звало серце, надили обійми…

160

Тепер вертаєш думкою назад,
у тi далекі, давні роковини.
Луна погроз i пристрасних порад
звучить ізнов з забутої вітчини…
Та розгортаються в барвистий ряд
років підзбужських радісні хвилини.
О, виплатилась боротьба i біль
за дні, що розпочав їх вересіль!

161

Зітхнеш – i повідатимеш Маркові
іcтopiї віджеврілих давнин,
укритих попелом любови й крови
Їх викликає спомин із далин,
та оживляє чаклування мови
побляклі барви сутінкових днин.
Глядить, не відриваючись, дитина,
як за картиною іде картина:

162

Москва, Вкраїна, Польща i Литва,
царі й гетьмани, мир, війна i звади,
легенд забутих пристрасні слова,
pитмічна завороженість баляди…
Тут, Марку, ти дістав ковток питва
із джерела кастальської принади,168
прийнявши першу правду з тим ковтком,
що слово є усього початком.

163

Тому силяб Міцкевичевих дари 169
i Шіллерів лункий, прозорий рим,170
Енеєвих пригод співучі чари,171
Шевченкових погроз далекий грім,
що віщував, мов доля, “кари, кари!” –
усе Марко сприйма чуттям тонким.
О, бережи, істото, зерно Слова.
щоби за ярих днів посіять знова!

164

Скороминуча чарівна пора
злотисто-барвних днів волинських. Варта
незрівняних рядків із-під пера
нового Кітса або фарб Макарта.172
Та простягає жовтнева Мара 173
серпанок смерти над імлистим “завтра”…
Не бійся! Щоб воскреснуть на весні
заснути-вмерти треба восені.

165

Не смерть це – сон у матірному лоні:
сон прозябця у стиглому плоді,
i бруньки сон в пухнатій оболоні,
дрімота-сон в закриженій воді…
Прийде пора – тепла й любови пломінь
торкнеться смерти-сну й ураз тоді
життя постане із дрімоти-смерти:
щоби любить i жити – треба вмерти!

166

Hi, Hi, філософе! Щоб вмерти – жить
раніше треба! Чуй: цимбали, скрипка,
i бубон навіжено бубонить,
аж дзеленьчить у вікнах кожна шибка.
A cepцeвi дівочому досить,
(щоб тріпоталось мов срібляста рибка),
почути від музиків: “Мойше, шпiль!..”
Прийшла доба заручин i весіль.174

167

“Просили на весілля тато й мама
та й прошу я!” Дівчина б’є чолом,
i рушника вишиваного рама
кладеться під калач сніжистим тлом -175
від молодої дар. Барвиста пляма
весільного гуртка іде селом,
із завзяттям пейсаті тнуть музики,
кричать малі, всміхаються великі,

168

пригадуючи молоді літа,
дні залицяння, сватання i шлюбу.
Минулася досягнена мета,
перетривалось радощі i згубу,
i рід ізнов у дітях оберта
на щасну лиць повторних днів рахубу.
Тож грай, музико! Голосніш цимбали!
Щоб аж чарки i підківки брязчали!

169

П’яниця п’є, бо вже не пить не може,
бурлака п’є – забуть свою біду,
англієць – бо йому здається гоже
упитися, “як лорд”, а під їду 176
француз з аперитиву робить ложе,177
дикун пpoп’є жінок i череду…
Древляни ж п’ють (i ніде правди діти),
бо “для Pyci веселіє єсть пити”.178

170

Тому то i весіллям зветься це,
бо з серця геть гризот буденних брила,
бо сяє безтурботністю лице,
бо повен стіл i повні вщерть барила…
Були здорові, пивши! У сільце
вам гарна, кумцю, пташечка влетіла!
Тож побажаймо їм копу дітей
i добрий міх, повнісінький грошей!

171

Веселі дзвони кличугь з-поза бору,
щоб поспішатись до села чимдуж,
i xyтip квапиться, щоб встиг упору
на празник осамітнений Підзбуж.179
У церкві стиск, i навіть до притвору
не протиснувся б i в’юнистий вуж.
Але з’явився дід коло порога –
i вмить до клиросу вільна дорога.

172

А потім – празникові дні гостин,
(уміють частувать сільські Люкули);180
далеко геть утомний бiг годин,
намагу, піт i втому – всі забули,
земля-праматір далась на спочин, –
смакують діти дари, що набули…
Благословен ваш труд, його плоди,
бо варт є працівник своєї мзди! 181

173

Одвідавши приятелів i друзів,
(зубрівка всюди мала добрий смак),182
в гостинному єгомосцевім крузі
отаборився дід нарешті – знак,
що жарт i сміх триматимуть в напрузі
родинний гурт. I чути вже: “Бо так
вже й лишиться при цім правдивім слові:
нема то, як котові i попові!..

174

Кінець забаві! Бо прийшов Пилип! 183
Ще нижче листопадно-хмарний килим,
цілими днями чуть з стодоли ціп,
встають поранки в шатті посивілім,
дід одміря в патрони порох, дріб,
i Буйда б’є хвостом нетерпеливим.
Біля печей збираються жінки,
летять на звіди перші сніжинки…

175

I знов зима. Завершилося коло,
вернувся вітер на свої круги,
i плеще знов, як океан об моло,184
волинський рік в ті самі береги
повторности. Крижане забороло
спустили знов морози i сніги…
Хоч од розлуки серце i ятриться,
але чека Марка назад столиця,

176

студена, непривітна i чужа,
ждуть (може й зрадницькі) чужі пороги,
i радощі чужі й чужа грижа…
Та вже поклала пруг перестороги
через життя волинських днів межа!
Не схибиш ти, дитино, вже з дороги,
яку тобі проклав Волинський Рік:
Свободі й Слову приректи свій вік.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,33 out of 5)

СПІВ 10-й - МОСЕНДЗ ЛЕОНІД