Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СПІВ. ДОСПІВ

ХІІІ

Був вiк камінний, бронзовий, залізний,
вік пари, динаміту, літаків,
вік електричности, бундючних слів,
дрібних, жорстоких чи пopoжнix iзмів…185
У макабричнім танку кістяків 186
на ще нечуваній кривавій тризні
гряде Атомний Biк на кон Biкiв.

ХІV

Його віта надхнення дітваків,
жадних забави, швидкости i зміни.
Що перед тим було-лиш гра дитини,
лиш спроби підсвідомих початків,
даремно промарновані години
безсилих, хоч учених, диваків,
що борсались без цілі i причини…

ХV

Тепер доба приходить Надлюдини,
яка зеніт розколе i надір,187
пізнає космос до найдальших зip 188
і на складові розкладе частини,
нестримувана забобоном вір,
істотности билини i тварини!
Іде доба незнаних ще манір,

ХVІ

коли в ненависті постане мир,
під мусом концентраків навзаводи
братерством спалахнуть yci народи,
i людство упірне в щасливий вир
спокою, споживання й насолоди!..
Та обзивається душа: не вip
в цю візію надщастя й надсвободи! 189

XVII

Коли було дійшло до миру й згоди
через насильство, примус чи наказ?
Чи ж з’являться з лябораторій, враз,
удосконалених людей породи?
Hi! Не в пробівках – в серці власнім нас 190
очікують i кари й нагороди!
Бо не подасть конваєровий пас 191

XVIII

для тих, що прийдуть безіменних мас
“ан гро” чи “ан деталь” любов i ласку.192
Останню відшукаємо розв’язку
не там, де кублиться космічний газ,
завдавши таємницям всім поразку.
Тоді дійдем замріяних оаз,193
почувши щастя недосяжну казку, –

XIX

коли з душі зірвемо панцер-маску
неситої, як вовкулак, жади.
Вона жене нас на підбої: “Йди!
Загинь, але, послушний обов’язку,
підбий ввесь світ!..” I ми сюди-туди
кидаємось сквапливо i боязко,
як вівці полохливі з череди.

XX

Таж Майстер був сказав колись: “Гляди:
що як усього матимеш доволі,
зробившись паном світової долі,
а душу згубиш?” О, вряди-годи 194
ви, розумом міцні, а серцем кволі,
прислухайтесь до тихої ходи
прадавніх благовість про царство волі:

XXI

вона у нас самих, у тихій ролі
сердець. Там все на відкриття чека:
i дружби мужньої міцна рука,
кохання першого солодкі болі,
довірливість дитяча гомінка,
й нестримана, як вільний вітер в полі,
всетворча радість, знаходом п’янка, –

XXII

вci речі життєві, мов та ріка,
несе буття нам навпроти без ліку.
Не вибирай із них лише велику,
що розголосом-славою грімка.
Не в громах бур, не в лев’ячому рику –
в тонкім акорді леготу й струмка
людині дух з’являється відвіку.

XXIIІ

У молитвах, а не в офірнім крику
шукає божества вдумливий жрець,
не океан – Касталії живець
під життєдайну перейма опіку
надхнення прозябець; пророк, борець
i вождь ідуть в пустелю дику
приправитись на творчий реченець…

XXIV

Отак i той, нових границь творець,
пророк i вождь, обіцяний вітчизні,
об’явиться у дні останні, грізні
не з розпаду атомових тілець,
а з тихих слів, приречених дідизні,
із тиші наших відданих сердець.
Їх зберегли нам Предківські Роки,
щоб будувать на них могли віки!

Зеефельд у Тиролі.
Лютий-листопад 1946.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


СПІВ. ДОСПІВ - МОСЕНДЗ ЛЕОНІД