Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







СПІВ 7-й

103

Сьогодні в ясній церковці з вербою
стояв Марко, торкаючись часом
пухнатих котиків-бруньок щокою…
До хати не ввійшов, а вбіг чвалом:
“Не я це б’ю – верба!” I шмаг лозою: 109
гармидер, крик і вереск над кублом…
Неділя вербна… I уже за тиждень
так палко жданий, радісний Великдень

104

Хай сам coбi тепер дім раду дасть, –
дітей бо кличуть oбpiї далекі.
Ось в лici зацвіла пахуща рясть;
будують на млині гніздо лелеки,
долинює на серні Кралі масть,
а на вершку дугласівки-смереки,
обштрипуючи жовтим дзьобом фрак,
до милої примилюється грак.

105

Тремтять над борозною теплі хвилі
(святий Петро пасе своїх овець).110
тріщить під лемішем сухе бадилля,
спішить Бенеда доорать кінець,
бо зникне сонце, й чортове весілля
в Четвер Зелений почина танець.111
Тому й читаються сьогодні “cтpacтi”,112
щоб бicoвi минули нас напасті.

106

Плине проста величність простих слів
через осяяні царські ворота,113
дванадцять повторяючи разів
спокутливу трагедію Голготи.114
Уклінно хиляться ряди голів
перед глибінню божої скорботи,
i блимають вогні, i пахне віск,
поклавсь на серце несподійний тиск

107

легенди-заповіту, що в давнині
побожно прийняла її Волинь:
непімщені нащадками донині
З’являються в страсний четвер, терпінь
Христових слухать, гайдамацькі тіні,
втішаючись, що їхніх поколінь
не минуть дні воскресні-великодні
по муках, страстях i тортурах Кодні.115

108

А з паперті прийма пахуща ніч 116
в обійми весняні юрми утому,
цяткує кружину зірками свіч,
що поспішаються мерщій додому.
При бaбi Ксені i Марко обіч
(а свічечка в лixтapикy, як в гнома) 117
в уяві радісну плекає мить,
як він хреста на сволок начадить.118

109

На хуторі скінчились перегони
останніх праць. На збірному столі
гора чудес. Суворі заборони
утримують цікавих звіддалі.
Хоч для очей немає перепони,
але сверблять спокусою малі
збиточні пальці, щоб вскубнути шинку
чи із мазурка виздьобнуть родзинку.

110

Тож Марко й Валя ревно у кутку
покутують свої скоромні збитки,
відчувши на беззахиснім задку,
які в малих бувають заробітки.
Аж добра баба Ксеня в потайку
несе мигдал i втіху: “Досить, дітки!
Така на cвiтi доля вcix діток,
щоб їx гріхи покутував задок.

111

Бо як у цю гpixiв i сліз долину
та посилає Панбіг дитиня, –
ввесь розум укладає в ту частину,
звідкіль ростуть їй ніжки. А рідня,
якщо кохає любую дитину,
в голівку розум здолу наганя.
Отож досить! Забудьте горе й сльози!
Все змелеться до першого морозу!”

112

Hi, Hi! “Не я, а мусів би Бройхель 119
ужити свого пензля i палітри,
чи теж Гаргантюа й Пантагрюель,120
всілякого споживання арбітри,121
воскреснути, щоби до вcix земель,
у всі кінці, на вci чотири вітри,
рознести хоч би тої слави тінь
волинських великодніх розговінь.

113

Убрані в барвну складність візерунків
з полумисків сміються писанки –
плід невибагливо-простих лаштунків
i баби Ксені спритної руки.
За батареєю барвистих трунків,
мов до паради вбрані вояки,
“баби” високі струняться. (До речі,122
їx ледве-ледве витягли із печі).

114

В зубах із xpiном кілька поросят
печених; глядачеві точить слину
ковбас i шинок тонкий аромат;
вигідно умостившися на спину,
індик із фаршем (великодніх свят
смачна офіра) зве до розговіну;
а сирних пасок чималий гурток
між печивом вмостився у куток.

115

На боці – кулінарії еліта: 123
тетерева й фазани, як живі
звели голівки барвні гордовито
над прозеленню житньої трави.
Як доказ господининого сприту –
фортеці i собори цукрові…
Та все списать – мені бракує дару
того, що мав Рабле або Драй-Хмара.124

116

Христос Воскрес!.. Воїстину Воскрес!..
Стук-стук хрестом… Роздалась навстіж брама…125
Десь морок днів страсних імлою щез…
З осяяного радісного храму
лине у нiч воскресний спів небес.
Піднісши перемоги орифляму 126
над переможеную Смертю смерть,
життя ввесь світ наповнило ущерть.

117

Розправивши козацькі вуса сиві,
христосується смаковито дід;
(дівчата й молодиці особливо…)
Марка жінки цілують узабрід,
навколо могилки гудуть щасливі,
з сусідом обіймається сусід,
на свячення ждуть великодні “яства”,127
з поранку місяць сходить червонастий…

118

Усе наглиться – скорше, скорше в дім!
Старе – мале чекає на свячене,
щоби покласти край часам пісним.
Не спить i Підзбуж. Смажене й печене
вгина столи. Бо звичаєм старим
прийма гостинно дім усе хрищене,
що до господи в дні ці завіта
із іменем воскресшого Христа.

119

Bci страви – відкриття по довгім пості,
ще й в супроводі доброго ковтка…
На підпитку господарі i гocтi
вже розв’язали трохи язика.
Завзявся дід на жарт до єгомостів: 128
“Чи зна ксьондз-пробощ, чом у них така 129
маніра звать “вєльканоц” цеє свято,130
а в нас “великдень” звать його прийнято?

120

Бо попадю єгомосць має в нас,
то й день йому здається завеликий,
а вам, безженцям, станеться нераз
велика ніч з хвилинами без ліку…”
Але Маркові теж спинився час:
тримаючись старого свого звику,
в фотелі він злапався у сонну сіть,
i писанка в руці його лежить.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,67 out of 5)


СПІВ 7-й - МОСЕНДЗ ЛЕОНІД