“Дальні гори у ватрах червоних…”
Дальні гори у ватрах червоних,
Перший сніг із осінніх небес…
Ми зростали в сусідніх районах,
А зустрілись за тисячу верст.
Там, де здалека мріють Карпати,
Нас хороша дорога звела,
Щоб опісля навік поєднати
І серця, і думки, і діла.
Брали землю в облогу морози,
І сніжок зашерхав на воді, –
А нам щастя на спільній дорозі
Щирі друзі бажали тоді.
Ще й гукали, як водиться, “гірко!”
Чарку випить просили до дна…
Марно билась зима край одвірка,
Припадала сніжком до вікна.
Що там зими – вітри та пороша! –
Нас думки хвилювали не ті,
І найважча здавалася ноша
Чимсь легким і приємним в житті.
Обривалися співи помалу,
Біла ніч заглядала крізь скло,
І тривоги легке покривало
За хуртечами десь понесло.
З того часу ти поруч зі мною –
У негоду і в шепоті трав.
А могла ж ти пройти стороною,
І про тебе я б навіть не знав.
Видно, долі завдячувать мушу,
Що вона дарувала в ті дні
Твою добру, довірливу душу
У супутники вірні мені.
І завжди буде в згадках стояти
Той куточок у шатах зими,
Звідки мріють високі Карпати,
Де з тобою зустрілися ми.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)