ВЕРТАЛИ ВОЇНИ З ВІЙНИ
Коли вертали воїни з війни,
Перекопавши майже пів-Європи,
Ми – підлітки, фактично пацани –
Ще гоїли побиті в стернях стопи.
Не можна ж, щоб однаково усім…
І дехто ждав своїх і денно, й нічно.
Живим героям – шана, слави грім.
Солдатам мертвим, звісно, – пам’ять вічна.
Стрічали! І пишались матері
Іванами своїми й Василями.
І не вміщались танго-попурі
В дзвінких акордеонах з вензелями…
І що за диво? З віч зігнала млу
Вищанські наші старшенькі дівчата,
Пішли, неначе пави, по селу
І раптом стали нас не помічати.
Бо то вертали воїни з війни…
О, як хотілось нам зірок, погонів,
І запальничок, і акордеонів..
І так хотілось бути – як вони,
Ті хлопці, що верталися з війни.
Й не мріялось, не гадалось тоді,
Що все, уже ще наше попереду.
Що стачить нам на роки молоді
Міцного хрону і хмільного меду.
Що ми, хоч вранці, а проте малі,
Горьовані й війною добре вчені,
Що виростуть на звільненій землі
Для нас найкращі в світі наречені.
І справді, все оце до нас прийшло,
А потім і минулось, як належить.
В чуби з тополь нам пуху нанесло…
І щось з небес за нами далі стежить.
Ми згадуємо ніжно тих дівчат,
І блискітки тепер нас не дивують.
Давно вже ті дівчата не дівують,
Бо, видно, доглядають онучат…
А все ж, буває, тенькне в півструни –
З образою надовго нас звінчали:
Коли вертали воїни з війни,
Дівчата, кляті, нас не помічали!
(3 votes, average: 3,33 out of 5)