ДОРОГА – СЕРЕД ЛІТА – У ПОЇЗДЦІ
Через літо – та до неньки я:
Чорне горенько ж не спить.
Павутинкою тоненькою
Мамин біль в мені бринить.
Перетнуто автострадами
Мій залізний путівець.
За підйомами та спадами
Вічністю дихнув чебрець.
Скільки днів не був у полі я.
Кінь застоявся баский…
Підбігають аж до колії
Довгоногі колоски.
Біло пінним чистим річищем
Гречка вдалеч попливла.
Не належить нам старіть іще,
Мати жде нас край села.
І з відеречком криниченька
Цямриння звела нове…
Котрий день тут, котру ніченьку
Мій незгасний дух живе.
І на станціях притишених,
Коли вечір нависа,
Піють птахи на горішинах
І в траві дзвенить коса.
На лугах поміж копицями
Бусли довгі шиї гнуть.
І не їсться, і не спиться їм,
Бережину бережуть.
Все таке мені – з принадністю,
Все таке мені – з руки,
Зблиснули ще раз, зблисни радістю,
Смужко бувшої ріки.
Притомивсь-таки у праці я,
Поки в цю зібрався путь.
Вже й степи. Частіш акації.
Хоч колючі, та ростуть.
Полини під сонцем визріли,
Запилились шпориші.
То сховаюся, то визирнуть,
Щось зоставивши в душі…
На городі постать зморена
Виростає серед руж.
Ще ж робота недоорана,
Ще ж буяння довкруж!
Мамо, матінко, не падайте!
Даленіє, не стає…
Думав, мати попід садом йде –
То лиш видиво моє.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)