Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові

ДОРОГА СТРАСТЕЙ

ПЕРША СТАНЦІЯ

Лишаї суду вкривають рінь історії,
від суду падає
в наші сумління тінь вини.

Протираючи очі, ми
перехиляємось через райдугу
і заглядаємо потойбік.

Та бачимо тільки біль
у нашому серці.

ДРУГА СТАНЦІЯ

Йому забили у плечі хрест
і повели крізь натовп.

Все застигло.

Тільки плахти суму
зсувалися з неба
й окутували боки Голготи.

ТРЕТЯ СТАНЦІЯ

На перехрестя хреста
впали пороки світу.

Під їхнім тягарем
схилитнулося тіло
і припало до зморшок
землі.

ЧЕТВЕРТА СТАНЦІЯ

В обличчі матері
біль напухає до вимірів світу,
ціпеніє в серцях, криком сушить уста
і застряває у горлах.

Син же дивиться
крізь материне лице
і по другому боці бачить
смерть і безсмертя своє.

П’ЯТА СТАНЦІЯ

Симеон – це тільки ім’я,
нести хрест Його – це тільки жест.
Бо тягару душі поділити не можна,
ні передати біль.

Кров ягняти – це тільки злочин.
Кров тече й не змиває вини.
Кості в землі не вибілюють вбивства,
ані білі гроби.

Шлях до вічности йде від Голготи.
Шлях до ясности йде через ніч.
Ми засвічуєм свічі, щоб глянути глибше
в корінь терпінь.

ШОСТА СТАНЦІЯ

Хустка Вероніки втягнула Його лице,
і Він зостався безликою тайною світу.
Люди із віку в вік
вгадували образ Його,
щоб у ньому знайти себе.

Люди впродовж віків
звертали до Нього очі,
щоб Він зайшов у них
і віднайшов себе.

СЬОМА СТАНЦІЯ

Падати вдруге – це від людини.
Вставати вдруге – це від віри.

Падати знову – це бути жертвою
волі Всевишнього.

Щоби встати – з-під костей, що ломлять кров,
з-під крови, що ломить біль,
з-під болю, що ломить дух –
це понад плоть людини.

ВОСЬМА СТАНЦІЯ

Його слова не плачте наді мною
заходили в серця жінок
й освічували там
найтемніші прогалини
болем.

Його слова наді мною
заходили в уста жінок
і вихлюпували жалісні напіви.

І так – від початків буття :
жінки голубіли й голубили
мужчин і дітей
і виводили їх
поза межі розпачу.

ДЕВ’ЯТА СТАНЦІЯ

Падати втретє – це чути,
як гупають зверху по тілі удари,
як пробивають свідомість
прокльони товпи,

як голосіння жінок
охолоджує мозок.

ДЕСЯТА СТАНЦІЯ

Під гарячим сонцем
одяг присох до ран.
Обнаживши Тебе,
вони з одежею
стягнули з Тебе й рани.

І тіло
забіліло болем світу.

ОДИНАДЦЯТА СТАНЦІЯ

Цвяхами пробили ноги й руки.

Вітер,
дуючи з біблійних рівнин,
продув між ребрами Твоїми отвір,
з якого витікала сутінь
і падала у кручу
поміж булим і будучим.

А світло місяця
промивало гріб
у скелях.

ДВАНАДЦЯТА СТАНЦІЯ

Тіло зосталося сном,
дух ширяє над ним
і окутує видивом світла.

Дух підноситься в вись
і продихує вихід у засвіт.

Темрява точить тіло,
холод стишує кров,
біль заходить за обрій.

ТРИНАДЦЯТА СТАНЦІЯ

Хрест віддав матері тіло.
Ріки
застигли в гирлах,
ліс занімів і віттям
пригорнув пташню,
а квіти занурили голови в смуток.

Жіночі руки
вклали тіло у тишу.

ЧОТИРНАДЦЯТА СТАНЦІЯ

Камінь хоронить Тебе від хреста,
камінь боронить Тебе від люду.

Через гріб заломився світ,
через світ перейшло воскресіння –
п’ють життя із завітніх джерел
ті, що прозріли.


ДОРОГА СТРАСТЕЙ - БОЙЧУК БОГДАН