ДВІ ЗУСТРІЧІ
33
Приходиш. Кімнату обсіли тіні.
Вино на устах –
мов музика.
Тебе, нагу, на постелі
квітчаю гвоздиками.
34
Спиваю каре з очей,
стираю устами
усміх.
І стелишся молодим
тілом назустріч.
35
Цілую тебе цілу,
звогчую губи
у статі;
вдихаю тіла міцну
п’янливу м’яту.
36
Кохаю тебе, коли
уся віддаєшся
мені,
кохаю, віддаючись,
втрачаю оскому літ.
37
Кохаю тебе, коли
ласкавши мене
в ногах,
кохаю й коли блистить
світанок в твоїх очах.
38
Кохаю, коли в голубім
поранку голубиш
мене,
кохаю, коли вночі
сціловуєш сон з очей.
39
Кохаю тебе, коли
блукаєш в нутрі
картин,
коли на балеті мені
обдихуєш душу ясним.
40
Коли коливаєш здаля
гвоздики
квітом,
коли дороги біжать
у різні сторони світу.
41
Літак сідає в О’Гер.
Чую тебе з-поза віддиху,
вдихую з-позарання.
Нас закриває кімната,
наче шкатулка кохання.
42
Постіль накрита тишею,
обвіяна тілом
нагим.
Коли смієшся, то квіти
в оргазмі ростуть з клітин.
43
Обвиваєш мене чуттями,
щоб ми усі увідвох
у життя ступили.
Чи втримає нас на хвилях
кохання тремке вітрило?
44
Ведеш понад озером в обрій,
стягаєш присмерк
вдолину,
і хочеш піти по стежці,
що місяць на плесо кинув.
45
Нам треба було ступити
на місячну путь
тоді.
Бо кажуть, що вірне кохання
тримає людей на воді.
46
А як почала б поглинати
в розірване плесо
вода?
Боячись розвіяти світле,
відсуваю набік слова.
47
Літак відлітає з О’Гер.
Зависаю над ямоя
днів.
Без наших розмов-нерозмов
пустію в нутрі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)