Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові


08. У СТАНОВОГО

Ось і будка біля брами.
Ледь ступаючи ногами,
Підійшов Івась.
А навстріч йому в мундирі,
(Пика чорна, як у гирі)
Постать підвелась.

“Ти чого?” “До станового…”
Зміряв поглядом малого.
“Так… А на плечі?”
“Я з Аджамської дільниці:
Старші всі на косовиці.
Тут пакет… харчі…”

“Всі там, бачу, безголові:
Доручили “соплякові”
Тайну… розносну.
Творять злочини готові!
Дам я дулю Бордюгові:
Куди слід – писну.

Хай закону він не топче.
Здай пакет і книгу, хлопче,
Стражникові.”
Здав.
Черговий вернув розносну.
(Пахла кінська сеч незносно)
“Що ти ловиш гав!”

З будки хтось гукнув хлоп’яті.
“Пси, – шепнув Івась, – прокляті…”
Раптом ізлякавсь,
Підкосились ноги рівні:
Через двір тягли з катівні
В’язня-земляка.

Голова в крові, побита…
Головко то був Микита.
Ніби, він бунтар:
“Ми голодні, ходив в гнотті.
Каже: Землю дай голоті,
“Милосердний” цар!”

Ще хвилину Йвась ізгаяв.
Бачить групу поліцаїв.
(Десь озвавсь свисток)
Вартовий наструнчив ноги,
Хвацько дзенькнули остроги,
Взяв під козирьок.

Пристав буркнув щось суворо.
Йвась подався швидко з двору,
Наче вітер здув.
Серце в грудях калатало:
Він збентежений немало
Тим, що бачив, чув.

08. У СТАНОВОГО - БЕЛЬСЬКИЙ СИДІР