Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







01. ЖАДОБА ЗНАТИ

– Чи гукне котрий на мене?..
Розбудіть раненько, нене:
Нам до школи йти.
– Та навчання ж закінчили,
Набирайся, хлопче, сили –
В поле підеш ти.

Говорив мені ось тільки:
“Я навчаюсь на 5-ки”.
А це?..
– Так і є.
Працювать же йду я зранку
На дослідную ділянку –
Завдання моє.

Вчитель каже: “Треба вміти
Хліб вирощувати й квіти,
Щоб міцніли ми.
В школі вчились на відмінно
І прийшли батькам на зміну
Справжніми людьми.”

Ще казав, хто неледачий,
Й до науки має вдачу,
Впише тих в загін
І в екскурсію із ними
(Хто з квитками проїздними)
Теж поїде й він.

– Скурсія?.. Не мовлю чисто.
Що воно село чи місто?
– Подорож така.
– Ой, ці заміри хороші
Лиш для тих, що мають гроші,
Не для бідняка.

Повезе нас аж у Київ.
– А де ж гроші в гречкосіїв?
Пішки ж не дійдеш?
Маєш, хлопче, 10 років.
Хто б то дав собі мороки?
Ти таке плетеш…

– Мамо, ви ж були на прощі.
В самім Києві на площі,
Кажуть, скрізь огні…
Ніччу в сяєві рожевім
Скаче лицар мусянжевий
На баскім коні.

То ж Богдан? Церкви, хороми…
І дахи там не з соломи –
Срібні, золоті.
Хоча б якось ненароком
Раз поглянуть одним оком
На дива оті.

– Сину мій, про мандри потім.
Батько наш стікає потом
На чужім лану:
Косить дукам вже ось три дні.
Забуваю я про злидні
Тільки як засну.

– Нащо тато тратить сили?
І самі б собі скосили,
Якби не схотів.
– Коли позику віддати,
Чим він буде годувати
Дванадцять ротів?

– Я поїхать хочу, нене…
То ж замовте си за мене
Татові слівце.
Працювати буду в полі.
Просапаю дома й в школі
Грядки й деревце.

– Добре. Ранком сонцегожим
Косарям ми допоможем:
Піднесем снопи,
Позгрібаєм колосочки,
Покладем їх у валочки.
Вже смеркає… Спи.

Ранок ледь почав сіріти,
Як схопились старші діти:
Їм до косарів
Треба зараз поспішати.
Снідання готує мати.
А Івась горів

Все мандрівною жагою,
Біг до школи із сапою
А в думках – одне:
Вдень, увечері і вранці –
Дивний Київ як у казці…
“Відпустіть мене,

Тату. Я ж старанно вчуся…
На проїзд сестра Ганнуся
Гроші ось дала”.
Він спинивсь біля паркану.
“Не згубив?.. А ну лиш гляну…”
Викутав з вузла

Коло срібної монети.
Розглядав на ній прикмети:
Двох дзьобів вістря,
Пазурі, що стисли кулю.
Потім пальцями помуляв
Голову царя.

“На,- сказала,- це кружало…
На глитейській ниві жала
Я зо 3 доби
За карбованця так гірко…”
Зав’язала у ганчірку.
“Та не загуби”.

“Гей, Івась! Сюди но прудко!”
Він сховав монету хутко
І ступив за ріг.
Грала на шкільній оселі
Група хлопчиків веселих.
Він до них побіг.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,33 out of 5)


01. ЖАДОБА ЗНАТИ - БЕЛЬСЬКИЙ СИДІР