СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ

Витає Божий дух у кам’яній безодні,
Ряхтить проміння свіч, і світять душ світл а.
І поруч там сидять і ситі, і голодні,
І тиша молиться, і димон пахне мла.

А зовні – з мертвих стін вилазять страховидла,
Дракони й плазуни, вогненні язики –
Духовні нутрощі того святого бидла,
Що в храмі зайняло свої старі лавки.

Зайду і помолюсь у темній порожнечі,
І вийду, й побіжу, втікаючи притьма
Від постраховища, що б’є мене у плечі
І каже: “Не втечеш. Рятунку вже нема!”