Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







БУДІВЛІ. СОБОР

У тіні пагорків, процвівши потаймиру,
Звучить колона, як гобоя
звук,
Звучить собор камінним Dies irae,
Мов ораторія голодних тіл
і рук.
Встає огонь святобливої готики,
Як ватра віри,

Як стара яса,

І по-блюзнірському піднеслись в небеса
Стрілчасті вежі –

Пальців гострих дотики.

Рукою обійми холодні жили твору
І дай рукам своїм німим

Піднести серце власне вгору
На грановитих списах рим,
Щоб в
очі скнарі темних веж
Заглянуло воно,

Мов дзвін сухий, забилось.

І тінь впаде із пальців веж, як стилос,
І почекру її на
серці не знесеш.
Немов кістляві й люті пута,
На серце ляже слів
важкий узор.
Залізом,

Полум’ям,

Єлеєм,

Кров’ю

Куто

Зловіщу повість про собор,
Як в захваті стражденних юрм,

У скреготі зубів

І скреготі граніту,

Мов смертний спів,

Мов клич одчайних сурм,

Щоб пломеніти і гриміти,
Здіймавсь собор на славу
феодалу,
Яскриня віри,

Кишло прощ, –

І на лункі тарелі площ
Вже дзвін його упав помалу,

Мов мідний шаг,

Офіри мідний шаг.

Так в католицьких висохлих руках
Бряжчать разки з
пахучого сандалу.

На дзвін не йшли,

А плазували лігма

Раби та блазні, дуки й королі;
І роззявлявсь собор,

Немов солодка стигма

Безвольної й самітної землі.
І падали,

І дерлись під склепіння

Тіла без рук і руки, що без тіл;
Роти, розірвані навпіл,

В камінну бистрину вплітали голосіння.
І, як худа стріла,

Злітав над ними вгору,

Як рук голодних гостроверхий сніп,
Натхненний корабель
собору
У фанатичнім, виснаженім сні.

Крутилися роки в похмурій веремії,
Та не згасали, щоб ізнов
блищать,
Вогні готичних яросних багать
На щерблених мечах і косах
Жакерії,
Бо зводився собор – гнобитель і захисник,
Юрби благання і
юрби прокльон,
Й готичний розцвітав трилисник,
Мов хрест, мов
квіт,

Мов псалма і мов сон.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)


БУДІВЛІ. СОБОР - БАЖАН МИКОЛА