Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







09. ШЛЯХ ДОДОМУ

Поспішав Івась додому.
Через вулицю знайому
Перейшов на ріг.
Сів спочити на колоді:
Іти далі було годі:
Тисла втома ніг.

Дума Йвась: “Із’їм хоч хліба.”
Зирк, – бабуся шляхом диба,
Голосно гука:
“Дай-но, хлопчику, торбину:
Ягідок тобі підкину”.
І її рука,

На здивовання дитини,
Щедро сипала з корзини
Сонячні дари.
“Ягідки тобі не лишні.
Тільки-но зірвала з вишні.
Не соромсь, бери”.

“Заплатити ж я не можу”
“За це плату брать негоже,
Ще й з дітей… не слід.”
“Дякую” – сказав бабусі.
Річ її бриніла в усі.
Подививсь услід.

“Є ще чулі люди в світі:
Їх серця добром налиті.”
Міркував Івась.
Ось і балочка розлога.
З неї стрічкою дорога
Степом простяглась.

Тут пройшов учора зранку
Від могили на Аджамку
Дощ. І слід коліс
Ноги коле грудочками,
Наче жалить будяками,
Чи стернею вріс.

Сонце повагом сідало.
До Аджамки ще чимало –
Певне, верст із сім.
А мандрівник наш Іванко
Так підбився – глянуть жалко,
Йти не міг зовсім:

Не звертав уваги й досі,
Що набрякли ноги босі
На спориш присів.
Косарям кричить у гони,
Але голос глухне, тоне.
Знак подав без слів.

Принесла дівча баклагу.
Тамував нестерпну спрагу,
Стер з очей їдкий
Піт. Відчув він щастя нині:
У запіл віддав дівчині
Всенькі ягідки.

“Ой, спасибі вам, сестрице, –
Отепер піду я швидше”.
Книгу – під очкур.
Торбою обкутав ногу.
Став твердіше на дорогу.
“Де б узяти шнур,

Обмотать?..” “Зажди хвилину…”
Перервала хвартушину:
“Це міцніший край.
Вкутуй ним і ногу другу –
Скинеш болісну напругу.
Сміливо ставай.”

І побігла…
Мов видіння,
Зникла.
Йвасеві терпіння
Й сили прибуло.
Думка гнала: кроки, ширше!
Бо ж хотілося найшвидше
Бачити село.

Не блищать озерні плеса.
Зникла тінь довготелеса.
В сутінки жнивні
Пригадались Івасеві
Оповіді дідусеві:
“Ці місця страшні:

В Герасименковій скелі
Й досі злодіїв оселі
А в ліску – вовки.
В плесі тім вода заклята:
Там утоплені дівчата
Ходять у танки.”

Страшно…
Йвась минув толоку,
Уповільнив швидкість кроку
З Химчиних валів.
Вниз, до річки, так манило.
Лив хтось воду у барило,
Гейкав на волів.

Вже позаду жахи скелі.
Йвась до рідної оселі
Йшов, немов летів.
Не кричать півні на плоті.
Все спочило по роботі.
Не лунає спів.

Хлопець – підтюпцем до хати.
Раптом песик волохатий
Перебив ходу:
Дибки став, хапа за боки,
Лиже руки Йвасю, щоки.
“Геть іди… Впаду!..”

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


09. ШЛЯХ ДОДОМУ - БЕЛЬСЬКИЙ СИДІР