РУКАВИЧКА
По ялинку внучка з дідом
Йшли по лісі навмання.
А за ними бігло слідом
Довговухе цуценя.
Задивилась, мабуть, внучка
На ялинку, на сосну
І зронила якось з ручки
Рукавичку хутряну.
Рукавичка невеличка
На снігу собі лежить.
Раптом мишка тишком-нишком
З нірки вилізла й біжить.
– Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? –
Тільки голосу з хатинки
Щось ніхто не подає.
Влізла мишка в рукавичку
І сама в ній стала жить.
Раптом зайчик-побігайчик
З-під ялиночки біжить.
– Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? –
Чує зайчик – із хатинки
Хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?
– А я зайчик-побігайчик,
Довгі вуха, куций хвіст!
Вліз і зайчик в рукавичку,
Стали вдвох у хатці жить.
Раптом білка – стриб із гілки!
Та по стежечці біжить.
– Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? –
Чує білочка – з хатинки
Хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик – куций хвіст!
– А я білка – тепла шубка,
Невеличка я на зріст!
Влізла й білка в рукавичку,
Стали втрьох у хатці жить.
Глядь, поглядь, аж ось лисичка
Попід соснами біжить.
– Ну й хатинка! Ну й дивинка!
Відгукнися – хто тут є? –
Чує лиска – із хатинки
Хтось там голос подає:
– Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик – куций хвіст,
Є тут білка – тепла шубка.
Ну, а ти хто? Що за гість?
– Хто ж не зна мене, лисичку,
І вигадливу, й метку? –
Влізла й лиска в рукавичку,
Примостилась у кутку.
Ще й кабан прибіг ікластий,
І куниця, й їжачок.
Тут і голці ніде впасти!
Скільки сміху й балачок!
Рукавичка невеличка
На снігу собі лежить.
А з барлогу на дорогу
Вийшов заспаний ведмідь.
– Що за зборище зібралось?
Що за хата? Хто тут є?
Хто здіймає сміх та галас,
Зовсім спати не дає?
– Є тут мишка-гострозубка,
Є тут зайчик – куций хвіст,
Є тут білка – тепла шубка,
Що малесенька на зріст.
Ще й лисиця є, сестриця,
І вигадлива, й метка,
Є кабан, їжак, куниця.
Ну, а хто це нас ляка?
– Я ведмідь, я хочу спати,
Сміху-жартів не люблю!
Сяду я на вашу хату,
Всіх вас разом роздавлю!
Злий ведмідь гарчить, лютує,
Ломить всі кущі підряд.
Що робити?! Хто врятує
Переляканих звірят?!..
А тим часом дід та внучка
Вже ялинку принесли.
Так у внучки змерзла ручка,
Що аж зашпори зайшли.
– Рукавичка де ж поділась?
Загубила!.. Ай-ай-ай!
Побіжи, мій песик милий,
Рукавичку відшукай!
Песик дівчинку послухав,
Хвіст – угору, в землю – ніс,
І примчався скільки духу
На те саме місце в ліс.
Рукавичка, як живая,
Ходить ходором, тремтить.
А до неї підступає
Розлютований ведмідь.
Як загавкав пес на нього –
Аж ведмідь оторопів,
Зразу втік і до барлога
Причвалав і захропів.
Тут звірята всі зраділи,
Стали песика хвалить,
Що прогнав ведмедя сміло,
Не злякався ні на мить.
Каже песик: – Дуже прошу
Інше мешкання знайти.
Треба дівчинці хорошій
Рукавичку віднести.
– А хіба ж це рукавичка?! –
Загукали всі. – Невже?!
В нас нема такої звички
Забирать собі чуже!
Всі ми підемо з тобою
Рукавичку повернуть! –
І веселою юрбою
Звірі вирушили в путь.
До дівчатка за хвилинку
Рукавичку віднесли,
І всі разом круг ялинки
Танцювати почали.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)