Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



РОЖЕВЕ ПОЛЕ



Синок біжить в червоній сорочині

на захід сонця, у рожеве поле.

А я в ярку надибала ліщину

і оббираю. Поле прохололо.

І пахне житом, рідно, старожитньо,

і в запах той мішається чебрець.

І, щоб печаллю душу освіжити,

встає над полем синій туманець.

А пізні квіти ніжними очима

простежують високий лет качок.

Біжить синок в червоній сорочині –

мій пізній,

мій останній,

мій мачок.

Такі це неспівмірні величини:

дитя і небо, хлопчик і земля!

Біжить синок в червоній сорочині,

мені вечірнє небо прихиля.

Ї розчиняє – за дверима двері –

у дні щораз дивнішої краси.

Мчить завойовник часових імперій

стернею, голубою від роси.

І далину, і глибину, і простір –

об’ємлю все. Я вхожа. Я своя.

Бо мій малий синок, з лелеку зростом,

притримав небо, щоб змогла і я

ввійти за ним із кошиком ліщини,

із оберемком тихих теплих трав,

з веселими і добрими очима

туди, де смерть уже не має прав.

Лягає поле навзнак на спочинок.

Ї просто в небо, мов маленький стяг,

біжить синок в червоній сорочині.

Не розбереш, де сонце, де дитя.



РОЖЕВЕ ПОЛЕ - ЖИЛЕНКО ІРИНА