ЕТЮД ДО ПОРТРЕТА СЕЛЯНКИ
Маленька, легенька, старенька, сама, –
Ні плоду, ні роду – нікого нема.
Город, та криниця, та кілька сусід, –
Здавалось би, куций, приземлений світ.
А в душу заглянеш – і з дива замреш:
Душі тій немає ні краю, ні меж.
Прозор, таїна, глибина, чистота…
А жінка – як жінка. Селянка проста.