БАТЬКО
Ходить батько в саду мiж грядками,
Оглядаэ уважно цвiт.
Опадають на плечi батьковi
Бiлi тpaвнi прожитих лiт.
Травень, батьку! Промiннiсть. Просинь.
Хоч бери i наповнюй дзбан,
А у тебе на скронях oceнi
Тихо-тихо залiг туман.
Мав на свiтi эдине свято
Працю чесну до мозолiв.
Наробитись, як наспiватися,
Все нiяк досхочу не вмів.
Дрiботливiшi стали кроки.
Плинуть сутiнки iз очей.
Вже б, здається, й пожив у спокої,
Тiльки б викохать сад оцей.
Бродять щоночi стужi нишком,
Просить захисту кожна вiть.
І бува, що позаздриш трiшки
Вмiнню деяких просто жить.
Батьку, батьку, не треба просто!
Змучить душу тягар боргiв.
Будем жити i щедро, i просторо,
Ти ж iнакше i сам не жив.
Тож у вікнах суцвiттям висне,
Певне, вдачi твоеї знак:
Виливатись весь вiк у пicнi
І не вилить себе нiяк.
Так i житимеш, як донинi,
Вiчно з легкicтю не в ладу.
Травень, батьку! То цвiт – не iнiй,
Бiлий цвiт у твоїм саду.
Будуть, батьку, на гiллi вишнi,
Буде щебет пташиних зграй.
Прийдуть в дiм онучата-вiршi:
Ти їх трiшки поколихай.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)