Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







“Торкну рукою павутину…”

Торкну рукою павутину
і не порву – нехай пливе…
Що в світі білому покину,
а що мене переживе?..

Таж певне: залишаться діти,
осиротілі журавлі,
як осінню прибиті квіти
у дух родючої землі…

Таж певне: залишиться мова,
що нам передали батьки,
як в небі місяця підкова,
що всенький вік пасе зірки…

Таж певне: залишаться люди –
ледачі, щирі, добрі, злі…
Таж певне: буде все – як буде,
як треба бути на землі…

Тоді чого ж болить людині
її минущість? І чого
пекла в усі віки і нині
печеш серця, життя жаго?..

Хіба ж таке всесильне еgо,
що нам його не обійти?
Хіба вмираємо далеко,
де інші люди і світи?..

Та цур уже… Ось павутину
лише торкну… Нехай пливе…
Що в світі білому – покину,
а що – мене переживе…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)


“Торкну рукою павутину…” - ПІДПАЛИЙ ВОЛОДИМИР