Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







МАЗЕПА XV

Іще в Січі, о даль моя,
Ховаючи таємні мрії,
Йван зненавидив Палія
За те, що він любив Росію.
А скільки в нім таємних мрій,
Що він беріг в ім’я любові
До України, боже мій!
Тепер полковником Палій
На правім березі Дніпровім.

“Літа, літа… Промчали ви…
Невже рабом і я загину?”…
А довгі руки із Москви
Все обіймають Україну…

“Ні, лобом не розбить бетону
Й сказать, де наші, де чужі,
Коли стрілецькі гарнізони
У кожнім місті, як ножі!..”

Так думав він, а кінь копитом
Простори рве і землю б’є
Під вітром злякано-сердитим…
Земля моя, життя моє!

Іван Степанович старіє,
Для нього це не новина.
Його волосся й давні мрії
Вже вкрила років сивина…

“Ах, той Палій!.. Палій, Паліє!
Тобі дорога вся ясна.
Мені ж…” І гетьман шаленіє,
А в серці ненависть одна.
В його очах горить багряно
Якийсь огонь… “Пора, пора!..”
А кінь летить у морі трав,
Нема кінця і краю степу.
Од мрій не звільниться Мазепа…
Він Кочубеїху згадав…
В траві копита б’ють не лунко,
Земля вже скоро буде в тьмі…
Згадав Мазепа поцілунки
І шепіт пристрасний у тьмі…

“Як сяє місяць!.. Скрізь так тихо…
І так шумить гаряча кров… –
Йому шепоче молодиха. –

Од всіх ховаєм ми любов.
Це – гріх, мій гетьмане коханий,
Це гріх великий, о повір! –
Шепочуть повні губи п’яно:
– Мій сивоусий богатир!..”

Давно, давно… Дочка у неї,
Смуглява Мотря… Чи ж його?..
Ах, ніч! Та ніч у зір інеї
І щастя повного вогонь!..

Минулих днів далекі тіні
Ніяк не тонуть в років млі…
Те щастя – айстри в дні осінні,
Що запізнились на землі.

А серце ниє… В вухах дзвін,
Мов од копит, що б’ють нестримно.
І на душі так дико й димно…
Хрещений батько Мотрі він.

Знов, як раніш, всі в зорях ночі,
Останні, може, у житті…
Йому все сняться владні очі,
Мотрони очі золоті…

А роки мчать кудись шалено,
За силуетом силует…
Він кличе Палія Семена.
І от шумить уже бенкет…
Зір Палія за мури лине…
А брови – крил орлиних змах…
Сидить вся в золоті старшина.
В багрянім бархаті, в шовках…
Палій між нею, наче цвях:
“Тут зрадою і кров’ю віє”.
Думок не глушить чарок дзвін.
За те, що любить він Росію,
Його не люблять, знає він.
“Росія – щит наш од негод.
Незборний з нею наш народ.
А од старшини лиш халепа”.
Так дума він… І, як сова,
На нього дивиться Мазепа
Й вина у чарку підлива.
Він з Палія не зводить віч,
У них щось темне і вороже.
Він сивий весь, як та, що в ніч
Літа, а вдень літать не може.
Одного помаху руки
Було достатньо і немало.
На знак цей дужі сердюки
Біля Семена грізно стали…

“В’яжіть його!” І от Палій
У путах весь, блідий, блідий…
“Невже кінець?.. От так халепа!..”
“Він зрадник!” – вигукнув Мазепа.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 2,67 out of 5)


МАЗЕПА XV - СОСЮРА ВОЛОДИМИР