ВОЄВОДА ДМИТРО
І
Просвистіла стріла з-під неба
І суцвіть материнки збила.
“Звідкіля це прийшла халепа
І яка наступає сила?”
“Воєводо, преславний Дмитре!
Валять валом, гудуть монголи.
Чуєш рипи возів на вітрі?
Обступають Київ навколо.
Незліченно їх суне, люди
Утікають далеко в плавні.
Ржуть кобили, ревуть верблюди.
Де ж поділися вої славні?
Ростислав нерозважливо кинув
Стольний город і втік байдуже.
Воєводо! Зігнувши спину
Чи гунути на зайдів дуже?”
“Геть розпуку, відважні вої!
Ми не підем відсіль нікуди.
Ліпше тут лягти головою,
Ніж конати в неволі скутим”.
ІІ
День і ніч б’є таран по стінах,
Проникають татари в діри.
Кріпко вої стоять в руїнах,
Не здаються в ярмо зневіри.
“Ліпше тут лягти головою,
Ніж конати в неволі скутим!” –
День і ніч б’ються мужні вої,
Не відходять з руїн нікуди.
Як упала стіна – з розгону
Поколотили з церкви татари.
Задзвонили жалобно дзвони,
Загули нагаїв удари.
Просвистіла стріла з-під неба,
Обминаючи камінь браво.
“Звідкіля це прийшла халепа?” –
Поточився Дмитро криваво.
І до серця притиснув руку,
Де стричала стріла відчутно.
“Гарна, гарна монгольська штука!”
І – я тур – повалився буйно.
(3 votes, average: 2,67 out of 5)