Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



ХАДЖІ ДМИТРО



Він не вмирає! Там, на Балканах,
Запливши кров’ю, лежить на схилі
Дмитро в глибоких на грудях ранах,
Козак у цвіті в повній силі.

З одного боку – замовкла зброя,
З другого – шабля злягла на шмаття.
Змеркають очі в Дмитра-героя,
Уста вергають важкі прокляття.

Дмитро конає, над ним яриться
Захланне сонце ясним розмаєм.
Співає пісню самотня жниця,
І дужче кров’ю козак спливає.

Жнива сьогодні. Співай, рабине,
Скорботну пісню! Грій, сонце, яро!
І цім рабськім краї козак загине.
Замовкни, серце, гамуй загару!

Для кого в битві мета – свобода,
Той не вмирає! Того вітають
Земля і небо, звір і природа,
Співці про того пісні складають.

Того покриє тінню орлиця,
І вовк оближе криваві рани,
Для того сокіл, козацька птиця,
Найкращим братом у горі стане.

Надійде вечір, місяць засяє,
Поміж зірками красно повисне.
Повіє вітер, байрак заграє…
Чаруй Балкани, повстанська пісне!

І вийдуть мавки в білій одежі,
Чудові співи розсиплють долом,
Перейдуть ніжно по трав мережі
І в узголов’ї сядуть півколом.

Одна лікує рани травою,
Цілує друга – дівча кохане.
Третя обкропить уста водою, –
Дмитро всміхнеться і любо гляне:

“Скажіть, сестриці, де мій Караджа?
Де ділась вірна в боях дружина,
Хоробрі друзі? Невже їх зраджу?
Порадуй словом – і хай загину!”

Та плещуть мавки вздовж хороводу,
Веселим співом сягають неба.
Навкруг витають до сонця сходу, –
Караджі духа шукати треба!

Світає в небі. А на Балканах
Дмитро конає, запливши кров’ю.
І лише вовк по кривавих ранах,
І сонце гріє, гріє з любов’ю…

З болгарської, С. Ботеве на Приозівщині, 1940.



ХАДЖІ ДМИТРО - СЛАВУТИЧ ЯР (ЖУЧЕНКО ГРИГОРІЙ)