ІНІЙ
За білим маревом жагучий скрип возів –
Іржаві відгуки тернового терпіння…
А тут на травах, на гнучкій лозі,
Розлила осінь вина білоплідні.
Цей день зажурений веде мене, як друга,
В сивину тиху, в брязкіт збройних літ,
Коли серця у грудях бились туго
У такт дзвінкий бойовищ і копит.
І згадуєм діла такі наївні й прості,
І захват бойовий в небойових піснях,
Як лляли кров ми на осінні брості
Запушеного приморозком дня.
І день білявий мій – юнак сереброкудрий
Нагадує мені, що вже давно-давно
Розквітла брость, якій ми так немудро
Точили мудре молоде вино…
…У інеї ліси, немов у мареві,
Ті самі дерева, що знав я їх колись,
За тих часів, коли громовим ревом
Дні буреломні землю потрясли…
О, дні прозорі! Кришталі осінні!
Були ви сміливі, прекрасні і страшні,
Як рвались ваші поводи ремінні,
Як червінкова кров горіла на стерні…
…За білим маревом стихає скрип возів,
Колись вантажених понівеченим тілом…
І мовчки я схиляюсь до лози,
До червінкових віт, покритих білим…
ВАПЛІТЕ. 1927, ч. 2, с. 91-92.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)