Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Пашать нагріті сонцем спориші…”

Пашать нагріті сонцем спориші,
І жайвори купаються в блакиті.
Люблю, коли у полі – ні душі
І важко гнуться колоски налиті.

На обрії, неначе вітражі,
Біліють села, маревом повиті.
Тополі, ніби вічні сторожі,
Стоять край шляху в золотому житі.

Стежки біжать, і плинуть міражі,
Волошки доцвітають сумовиті.
Зупинишся, мов сонях на межі,
У літі, що видзвонює в зеніті,

І слухаєш перешуми колосся,
І розвіває вітерець волосся.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Пашать нагріті сонцем спориші…” - ЛУКІВ МИКОЛА