ЖОВТІ ВОДИ
І
Важке ядро метають пушкарі.
Встають дими, породжені боями.
О, судний дню! Будь справедлив над нами,
Даруй відвагу радісній порі.
Дуднить земля. В зударі батарій
Голосять коні. Спахлі полинами,
До грив припавши, з голими шаблями
Кипучим валом плинуть лугарі.
“Гуляй, козаче!” – “Слава Кривоносу!” –
Гуде навколо, мов церковний дзвін,
І помсти клич – вітрами наперегін
Під клекіт куль, на битву стоголосу,
Де між ляхів справля колодія
Козацька шабля, як метка змія.
ІІ
Гасає кінь уздовж лункого броду,
В густім диму, де військо полягло,
Шляхетну зброю, панцери й берло
Козацькій славі склавши в нагороду.
Нехай чекає вершника з походу
Серед вишень задумане село, –
Важкі шуліки сядуть на чоло
І вип’ють очі, як джерельну воду.
Та вірний кінь улана дожене,
Йому копитом черепа сягне
І до батьків повернеться додому:
– Гей, одружився ваш коханий син!
Знайшов панянку на степу крутому –
Ставну могилу, де бринить полин.
ІІІ
Грімотним смерчем збуреного валу
Із пітьми гроз і сонця ясноти
Навально ринули дощів дроти
І світ жбурнули зливі на поталу.
Гуде вода, шукаючи причалу;
Несе намети й трупи, як плоти,
З ридванів пух, байдужий до мети,
І лядську кров, багріючи помалу.
Як на погоду гожий молодик,
Звелася райдуга… Мов левій рик,
У яр пірнає грім далеколунно.
А з-під землі, випростуючи згин,
Немов списи, проходить густорунно
Крізь тіло ворога стрункий полин.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)