ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ (Із “Слова о полку Ігоревім”)
Никнуть плавні на світанні в лузі:
Ярославна плаче блідолиця.
На валу, ридаючи у тузі,
Руки ламле, квилить, як зегзиця:
“Полечу я чайкою чимдалі
Рукава змочу у ріці Каялі,
Витру князеві гарячу рану
І для нього радощами стану”.
У Путивлі-граді на валу,
Там горює вранці Ярославна:
“Вітре милий, вітре-господине!
Тихо й радісно твій легіт лине.
Так чому, скажи, на мирні крила
Почепив отруйні ханські стріли,
Щоб жорстоко русичів разити,
Прехоробрих воїв помертвити?
Ліпше б тобі віяти під хмари,
Коливати води під човнами,
Ніж мої забрати ніжні мари
І розвіяти над полинами”.
У Путивлі-граді на валу,
Там горює вранці Ярославна:
“Дніпре славний, Дніпре молодецький!
Ти пробив могутні скелі-гори
На землі безкраїй, половецькій,
На своєму синьому просторі
Ти гойдав човенце Святослава,
Дав підмогу, щоб лунала слава.
Принеси ж до мене ладо-князя,
Щоб над краєм туга не лилася!”
У Путивлі-граді на валу,
Там горює вранці Ярославна:
“Світле сонце! Ти погоже сяєш.
Так навіщо спрагу насилаєш
На хоробрих русичів і мужа?
І невже тобі, ясне, байдуже,
Що безводдя луки їм скрутило,
Сагайдак жалобою повило?”
1940
(6 votes, average: 2,50 out of 5)