ДЕЛОС
І
Стою на Кинті – наче на Парнасі!
Переді мною в сонячнім пилу
Розлігся Делос, відданий окрасі,
Бутної смерти подолавши млу.
Лежать уламки статуй у порталах,
Лежать левиці, збивши язики.
Лише стоїть, як Дионісів спалах,
На п’єдесталі зародень стрункий.
Тривання символе неподоланий,
Ти з роду в рід пройшов без перепон.
Недарма ж тут, вінками з лавра вбраний,
Родився бог обнови Аполлон.
ІІ
Старі купці з далекого Дамаску
Тебе вітали, незбагненну казку,
Бо що Бейрут чи Білбос, чи Багдад
Супроти красних острівних Киклад,
Що завжди в пориві хмільної мрії,
Неначе лотоси Олександрії,
Стоять у колі точених колон?
А надовкола владний Аполлон
Свою вершить верховну перемогу.
Дзвеніть, співці! Вклоняйтесь первоболу,
Який поніс у варварські світи
Калатію, серце ліпоти.
ІІІ
Ви берегли дитинство Аполлона,
Левиці добрі, пащами на схід,
Щоб ця егейська далечінь солона
Сюди не слала лиходійний збрід.
Ви не гарчали, кам’яні левиці,
Коли курток гіперборейських дів
Утятий кучер юної косиці
Йому складав, як він того хотів.
Хвала сторожі! Вибраного бога,
Левиці вірні, добре бережіть.
Нехай відвічна пильна осторога
Йому ясну схоронить небозвідь;
І щоб хосенно й весело велося,
Краса росла – на буйному меду!
Утявши пасмо сивого волосся,
Я Аполлонові до ніг кладу.
ІV
З егейським сонцем на чолі,
Снагою сповнений крутою,
Іду по соняшній землі,
Пливу блакитною водою.
Немає стриму берегам,
Нема обмежжя небозводам,
Де кожна пристань, наче храм,
Дзвенить племенам і народам,
Що Аполлонові дари
Несуть, співаючи еклоги.
Зайди, мандрівче, й набери
В сакви сяйної перемоги!
V
Місяць над морем, Егейським морем;
Гори в нічному диму.
Що я, пойнятий стримом суворим,
Звідси в дорогу візьму?
Пригорщі сяйва? Хвилясті блиски?
Каменю спокій палкий?
Чи вогнеграї, чи обеліски
Слова, що скорить віки?
Місяць над морем, Егейським морем,
Сфінкс потаємний, мовчить.
І понад острів дзвінким мажором
Вічна проходить мить.
Делос – Миконос – Атени, серпень, 1977 р.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)