Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ВІКНО ЗИМОВОГО ВАГОНУ

Лежать, лежать
сніги,
пливуть ліси
у крайню
Раїну, де над вітром
– дальня путь.
І гаснуть голоси
граків і вечір витре
З усесвіту історію снігів.

З яруги викотивсь багрянний галаган
І цапки став над падлими полями
Подобень місяця. Туман
Топив в затонах пам’ять. Рами
Небес розчахли. Зорі забрели в нігич
у чорний чад,
І, звівши вгору темні руки навзнаки, назад
Упала ніч.

І все ж лежать, лежать сніги,
Пливуть ліси у крайню
Раїну, де над вітром вольна путь,
Де гори з гір
Родяться, де у дальній
Похід веде вода і не дає заснуть,
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цілує листя, спорить і свариться,
Верзе, що встане,
Устає
і падає назад…
– Немов ізроду не було снігів,
Немов весна в вагоні і рука
Дівоча ніжно на вустах присниться
Й чабан, що десь увечері гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК, вересень 1929, ч. 10, с. 250.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ВІКНО ЗИМОВОГО ВАГОНУ - ЙОГАНСЕН МАЙК