Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Виснажує і зраджує мене…”

Виснажує і зраджує мене
На цій землі уява небагата:
Я розумію все людське, земне –
Крім серця, що живе у грудях ката.

Як розгадати, де ота рука
Бере для себе Каїнову силу,
Щоб підписом чи кнопкою дзвінка
Народи цілі кидати в могилу?

Одним свинець в опалені виски,
А другим плетиво колючих ліній –
За кусень хліба чи за колоски,
Що знайдені були в стерні осінній.

Німий солдатик батька розстріля –
І до казарми рушить стройовими…
Ще довго ворушилася земля,
Де засипали їх напівживими.

Матуся хлопчика не вбереже,
Від куль не захистить синівські груди…
А згодом запитаємо: невже
Усе це ми робили,
Люди, люди?

Ми ж вирушали, щоб долати зло
Заради царства Правди і Любові.
Яке ж то чорне сонце повело
Нас, щирих, праведних, по власній
крові?.

Для когось є загадкою Сократ,
Хтось бачить у дельфіні душу брата.
Та, мабуть, загадковіше стократ
Те серце, що живе у грудях ката.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2,50 out of 5)

“Виснажує і зраджує мене…” - РУДЕНКО МИКОЛА