ПОЕЗІЯ

Ми родили з тобою стільки слів,
Що ними можна місяць заселити.
Ми виснували стільки, стільки синіх снів,
На всіх планетах наші грають діти.

Ми всі з тобою обпливли моря,
Усі затоки в тихоокеані.
Шакалом місяць з хмари визирав,
Над головами марили ліани.

То ж ми робили в рижових полях,
Нас нагаями били білі люди.
Всі рани світу – на твоїх руках,
Весь біль і гнів – в моїх широких грудях.
То ж ми збудуємо останні барикади,
Це ж ти останнього застрелиш короля.
По всій землі великі встануть ради
І ти умреш, подруженько моя.

ЛІТЕРАТУРНИЙ ЯРМАРОК. 1929, ч. 9, с. 136.

(2 votes, average: 2,50 out of 5)

ЗА ЛІЛІЄНКРОНОМ Гей, чи заглянеш ти коли В світ моїх дум? Чи він розжарить грудь твою, Зворушить ум? Може, в далекий підеш […]...

“Стільки в тебе очей…” Стільки в тебе очей, Стільки рук і мозолів, Скільки крапель в Дніпрі І у небі зірок. Ти не падав од […]...

ПОЕЗІЯ Вона живе, сто раз побита грозами, Не взята жоднораз на бариші. Поезія – не стільки квіти розуму. Поезія – це, […]...

“ДОТУЛИСЬ ДО ОБЛИЧЧЯ МОГО…” Дотулись до обличчя мого Незрівнянним, люба, твоїм, Щоб кохання чистий вогонь Розвіяв сумніву дим І в криницях наших очей Зазоріли […]...

ПОЕЗІЯ Крізь туман загуслий Таки долетів! Бусел ку мій, бусле, Чи пив ти, чи їв? Обступили тучі Та й зо всіх […]...

Україні Ти синім небом дивишся на мене, ‘ Щоб я, бува, душею не зачах. В моїх ночах – тополь свічки зелені, […]...

НЕВЖЕ? По широких степах України І по різних далеких кутках Ми згинаєм робітницькі спини І тримаєм всю працю в руках. Тільки […]...

“Коби я міг, як тії білі квіти…” Коби я міг, як тії білі квіти, Що на твоїх чарівних грудях в’яли,- Коби я завжди міг при тобі мріти, […]...

МРІЯ У місяць теплий, у зористу нічку, Хотілося б сісти з тобою на призьбі І прясти дружбу чарівним веретнцем. І мальвами […]...

МОЇ СТЕЖКИ ПЕРЕСОХЛИ СПРАГОЮ Іди тепер сама. Хай сонце розбивається об крик твоїх грудей, що плачуть спомином, хай вітер в’яне на розп’ятих спідницях, – […]...

“Оприкінці моїх важких стежок…” Оприкінці моїх важких стежок Впаду перед тобою на коліна – В пухкий сніжок, на теплий моріжок – Безсмертна земле, вічна […]...

ПОВЕРНЕННЯ Як нещасний старець, у сухотницькій зморі, Збайдужілий до світу й свого майбуття, Я з неволі, немов з катастрофи на морі, […]...

РОЗДУМ НА ГРАБНИКУ На нас дивляться тут з фотографій померлі. Дивляться, мов запитують… А запитувати, мабуть, є що: “Чи по правді живеш? – […]...

“Малинове. Хрещато. Бузково.” Малинове. Хрещато. Бузково. У дитинстві, в дитячі роки. Я сиджу на порозі кленовім і годую пташок із руки. Прилетіли з […]...

ВЕЧІРНЯ ПІСНЯ За вікнами день холоне, У вікнах – перші вогні… Замкни у моїх долонях Ненависть свою і гнів. Зложи на мої […]...

ЗА ТОБОЮ На човнах золотих Заплива молодик За тополю… За тобою лечу, Журавлино ячу За тобою… А туман-ворожбит Зав’язав мені світ Ворожбою. […]...

МІСЯЦЬ З тій пори, як перший злодій Країн Авеля забив І упершу землю кров’ю Чоловічою змочив, – Тільки вітер шкоду слухав, […]...

СУМ Ой упали сніги на баварські бори, аж гілляки схилилися вниз, і над яром присипані пні без кори мовчазними горбами здулись. […]...

БІЛІ НОЧІ (з Ленінградського циклу) До мене сон ніяк іти не хоче – Усе перемінили білі ночі, Змішали ночі й дні, мов розвели Емаллю білою […]...

“Сади цвітуть – вже не мої сади…” Сади цвітуть – вже не мої сади, І місяць сходить – не в моїх зіницях. І де та птиця, та […]...

Якби втопити якби втопити весь біль в океані хвиля вдарила б в небо треба сіяти біль у скиби хай колоситься хлібом тільки […]...

МАНХЕТТЕН. ДУМА ПРО ЛЮДИНУ Сади посадила і ріки приборкала. Планету засіяла житом і потом. Сьогодні в руках твоїх атом і космос, А що буде […]...

“Як сумно ти грала в той вечір розлуки…” Як сумно ти грала в той вечір розлуки, Як жалко твій спів линув вдаль, Неначе закляти хотів в свої звуки […]...

МАТЕРИНСЬКА СЛЬОЗА З твоїх очей хтось викотив сльозу І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки […]...

ГРОБИ УНУКІВ Це тут були гроби моїх унуків, де ми з тобою, мила, лежимо, а я тобі – любовник молодий. У синіх […]...

ПОЕЗІЯ Нестерпне світло перетяло груди, і в серце врізалося слово. І до кінця твого болітиме затерпле тіло, а в жилах синьо […]...

ПОЕЗІЯ ЗЕМЛІ Поезія землі не мре ніколи: Коли у спеку, линучи з верхів, Повільно мовкнуть жалощі птахів, – Сюрчанням коник покриває доли. […]...

НЕ ВМРЕ ПОЕЗІЯ Не вмре поезія, не згине творчість духа, Поки жива земля, поки на ній живуть, Поки природи глас людина серцем слуха, […]...

“Поезія – не жарт…” Поезія – не жарт… Вона – Це теж космічна битва. Вона і мати, і жона, Присяга і молитва… Є тіло, […]...

ОСКАРЖЕННЯ ІВАНА ГОНТИ Вони ж його насамперед барзо привітали, Через сім днів з його кожу по пояс здирали, І голову облупили, сіллю насолили, […]...

“Хай на небі зовсім змарнілий…” Хай на небі зовсім змарнілий Срібний місяць хмарку шука, – Бачу тільки платок твій білий, Знаю: в муфті тепла рука. […]...

МАТЕРІ I Прив’ялий кущ бузка і грудку глини. Більш нічого. За все: за передертий крик на ложі родження і смерти, за […]...

“Поезія згубила камертон…” Поезія згубила камертон. Хтось диригує ліктями й коліном. Задеренчав і тон, і обертон, і перша скрипка пахне нафталіном. Поезія згубила […]...

Поезія – не прапор і не жест Поезія – не прапор і не жест. Вона – ознака глибини культури. Поезія – це унікальний тест На витонченість духу […]...

ПОГЛЯД НА СЕБЕ ЗЗОВНІ прийнявши в себе очі й невиразну форму уст ти хочеш їх ти хочеш білих рук що розтягаютъ ніжність по […]...

СОЛДАТСЬКА ПРАВДА Сто ночей молилися і днів і з війни діждалася Миколки. Мав у грудях він аж три осколки, а на грудях […]...

КАВУНИ За кукурудзою, де пару спокій, Де проса й гречки запашні клини, Під сонцем спіють темні тумани Й манастирі, важкі, зеленобокі. […]...

ДО ХРИСТА Вже стільки літ, як люд мій безупину Підносить хрест раменами Симона, І давить древо, і пече корона Моїх братів, розп’ятий […]...

ЧОРНИЙ ТРИПТИХ Мужчини і жікни з більмом блукання на очах приходять і шукають у моїх рядках шляхів для їхнього життя. Мужчини що […]...

Зі збірки “СОНЕТИ І ЕЛЕГІЇ”НОВА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ Коли ж то, Господи, мине нас цяя чаша? Ця старосвітчина, цей повітовий смак, Ці мрійники без крил, якими так Поезія […]...

Related posts: