Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Коли мене на цій землі не стане…”

Коли мене на цій землі не стане –
не зміниться нічого в часолеті,
лиш тільки ще одна болюча рана
травою запечеться на планеті.
Лише товариш гірко відгукнеться
за Німаном, за Доном, за Дунаєм,
лиш кров’ю захлинеться рідне серце
та вірний друг невтішно заридає.
Та ще заплаче болісно калина,
бузок сяйне хрещатою сльозою,
і чорним крепом листя тополине
прощально затріпоче наді мною.
Ніколи вже не стріну я світання.
Та віра і любов моя – несмертні.
Коли мене на цій землі не стане, –
гримітиме Дніпро мій на планеті.
І в час, коли під згаслою зорею
сплачу я за життя останню плату, –
мої високі люди і дерева,
благаю вас, не треба сумувати!
Не треба сліз! Нехай живуть за мене
на цій землі мої веселі жарти.
А я хотів би на горі зеленій
під небесами рідними лежати.
Хотів би я, щоб слово незрадливе
жило, немов душа моя нетлінна,
щоб тихо на горі моїй зронила
бодай одну сльозину Україна.


“Коли мене на цій землі не стане…” - ПЕРЕБИЙНІС ПЕТРО