Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







ЛЮДСЬКИЙ СЛІД

Це він і вона, залишаючи слід,
Спішили назустріч рокованій миті.
Чотири мільйони невивчених літ
Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті.

Цемент утворився з тієї золи,
Вулканам старим вже давно не димиться.
А так, ніби вчора вони тут пройшли –
Мужчина і жінка.
Самець і самиця.

Ще звірам, не людям, належав цей світ –
Їх роги і зуби розкидані всюди…

Чотири мільйони невивчених літ!
То що ж ми робили –
Не мавпи, а люди?

Встановлено: ноги такі ж, як у нас,
А значить – і руки.
І розум, і душі…
Чого ж нас так довго обточував час –
Стругав і кував на розпеченій суші?

У дикості – вічність.
В державності – мить.
О небо! Навіщо над нами глумиться?
І знову земля, як вулкан, задимить,
Щоб слід свій лишили
Самець і самиця.

Сліди чоловічі й жіночі малі
Відіб’ються в магмі.
Неначе на воску…
Людино! Ти нужа в волоссі Землі
Чи, може, нейрон планетарного мозку?

24.ХІ.1979

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


ЛЮДСЬКИЙ СЛІД - РУДЕНКО МИКОЛА