Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ЦАР БУЖ (Поема)

1.

У казармі – грип, надворі – стужа.
В шибці блимає якась зоря.
Знов не сплю і думаю про Бужа –
Першого вкраїнського царя.

Іменем отим віддавна марю.
Чом висиш на серці тягарем,
Царю антів – український царю?
Чи не сам я був отим царем?..

Мов із дна, з дніпровських чорториїв,
Пам’ять підіймається в росі.
Ще тоді ніхто не чув про Київ,
А країну Антів знали всі.

Знали римляни і знали готи
Гордих велетнів-степовиків.
Пальці, звиклі до меча й роботи,
Наче віск, зминали сталь підків.

На обличчях – доброта й здоров’я,
Та не кваптесь звідать їхній гнів.
Від Карпатських гір до Подніпров’я –
Царство Бужа і його синів.

Добре родить просо і пшениця,
І худоби в селах не злічить.
А чи вам смакує паляниця,
Як в гречаний мед її вмочить?..

Та настали лихоліття й біди,
Ані хліб не радує, ні сіль –
Насуваються лихі сусіди
На Країну Антів звідусіль.

Вже в степах не пастися отарам,
Жеребців не випускати в луг:
На чолі з білявим Вінітаром
Переходять готи через Буг.

Де ішли з напівзалізним плугом
Під весняним сонцем орачі –
Понад Горинню і понад Бугом
Ллється кров удень і уночі.

Голосили хати і могили,
Припадали до дубів орли:
Полонили Бужа, полонили –
Скутого по селах повели.

2.

Оточили Бужа, ніби круки –
Від щитів германських степ рябів.
Бойовими дротиками руки
Прибивали до живих дубів.

Хліборобів-антів звідусюди
Повелів зганяти Вінітар –
Хай побачать непокірні люди,
У якій ганьбі конає цар.

Думав ворог: “У серця підданців
Я огиду до вождя внесу…”
Та зненацька сам король германців
Задививсь на лицарську красу.

Вінітар
Схаменися, Буже! У нестримі
Я творю імперію свою.
Трон мій буде тут, де я стою.
Жеребців напоїмо у Римі.

Переходь до мене із народом.
Ви іще не військо – дикуни.
Накажи: нехай перед походом
В стан мій з’являться твої сини.

Поверну мечі і привілеї.
Не займу ні жита, ні отар.
Ввійдеш до імперії моєї
Як соратник і союзний цар.

…Кров і мука на обличчі Бужа.
Він не чув промови короля.
Визрівало слово в серці мужа
Те, якого жде свята земля.

Знав він слабості свого народу:
Хлібороб він ліпший, ніж вояк.
Любить землю, збіжжя і свободу
Але ж їх оборонити як?

Із скрипінням крутиться поволі
Колесо історії-гарби.
Без держави нам не мати волі.
Без держави –
Ми навік раби.

Розіп’ятий між двома дубами
(О, долати муки він умів!),
Ворухнув кривавими губами –
І над степом голос загримів.

Буж
Земляки! Добродії! Братове!
Чи не все надміру в нас просте?
Небо нас послало на готове:
Дишло посади –
Й воно росте.

Викуйте собі державу й силу…
– Куйте! – відгукнулась просторінь,
І тоді із сонця, з небосхилу
Вимчав царський огир,
Чудо-кІнь.

3.

Він спинився перед мертвим Бужем
Ніби ждав господаря в сідло.
А відтак зірвався чвалом дужим –
Щось його штовхало і вело.

Наче він живому чоловіку
Все іще продовжує служить.
Відтоді щороку і щовіку
Бачать люди.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ЦАР БУЖ (Поема) - РУДЕНКО МИКОЛА