Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







КАТЕРИНА. Поема

Заспів

Сіла бджілка на меду,
Хлопчик грає у дуду,
Грає хлопчик у дуду,
Завертає череду.
Південь, спека не спада.
Розбрелася череда.
Грає хлопчик, промовляє:
– Ой да горе – не біда! –
Він до цього степу звик,
Бравий хлопчик-степовик.
Дід вдивляється у небо –
Сивовусий чередник.
Вухом, слухом він повів –
Віє вітер з-під степів…
Розбрелась в степу худоба –
Ціла тисяча голів.
Все він знає, сивий дід, –
Де росте калина, глід,
Де найкраще в літню пору
Перейти ріку убрід.
Хмар глибока висота,
Тінь круг місяця густа, –
Таємниці всі природи,
Наче з книги, він чита.

Восени, в минулий рік,
Коли вітер-січовик
Налетів раптово з моря
І худобу гнав і сік, –
Він губитися не звик,
Він одяг важкий башлик,
Він зберіг усю худобу,
Сивовусий чередник.
І за це його схваля
Вся колгоспная земля,
І за це він носить орден
Од Калініна, з Кремля!

Вітер вибіг з-за горба
На колгоспівські хліба:
Піднялась в степу могила,
Наче дідова журба.
Ти до діда підійди
Та спитайся у біди,-
То чия в степу могила,
Днів горьованих сліди?

Вечір. Спека вже спада,
Розбрелася череда…
Два сини було у діда,
Третя донька молода.

1

Степ і степ, ковил безкраїй,
Молочай і тирса…
У степу глухім Таврійськім
Вогник загубився.
Ви, степи мої широкі,
Шлях Чумацький уночі!
Та й спинились чумаченьки,
З Криму ідучи.
(“Ой у полі вогонь горить,
Коло вогню чумак сидить…”)

Ішли полки, йшли червоні, –
Пугу, хлопці, пугу! –
Підіймалась Україна
Від Дінця до Бугу.
Ішли полки, ішли грізні
Та Чумацьким шляхом,
Командарм їх вів – Будьонний –
В тил білополякам!
(“Ой у полі вогонь горить,
Коло вогню чумак сидить…”)
Воли мої круторогі,
Немазані мажі!..
Та й під’їхав сам Будьоний,
До чумаків каже:
– Добрий вечір, чумаченьки,
Відкіля та хто ви? –
Кінь баский об землю вдарив
Місяцем підкови.
Мружить Василь хитрі очі, –
Хто вони, вояки?
– Покажіть свої, – говорять, –
Військові ознаки! –
Подивися на хлопчину
Командарм, всміхнувся.
Френч у нього з орденами,
Закручені вуса.
Де Василь ці бачив очі,
Усміх в вусах русих?
Пригадав!
Сміялись хлопці
У дублянках куцих:
– От чудило!.. Ознак йому…
Пізнавай по вусах! –
Впізнав Василь, ізняв шапку,
І сказав Василь:
– Ми – із Криму, партизани,
А на возі – сіль.
Сіль на возі – для годиться…
До Будьонного пробиться –
Наша справжня ціль!
Третій день Чумацьким шляхом
З Криму ідемо.
Чи Микола-цар, чи Врангель –
Все одно – ярмо!
(“Ой у полі вогонь горить…”)
Усміхнувсь Будьонний:
– Партизани? Гей, за мною! –
Стяг майнув червоний…
– Воли мої круторогі! –
Здав на кухню сіль.
За Радянську Україну
В бій пішов Василь.
Чи Микола-цар, чи Врангель –
Крізь степи, крізь бурю
У краї пішов дніпровські
Добивать Петлюру.

2

Край дороги ворон кряче,
Хата на припоні.
Заіржали коло хати
Осідлані коні.
Заіржали бистрі коні,
Вітер вирвавсь – дожени!
Розставалися із батьком
Молоді сини.
– Час в дорогу, – каже перший,
Вийшов з хати другий,
Підтягнула Катерина
Бойову попругу.
Два сини із хати вийшли,
Катерина з ними.
Зашуміли явороньки
Вітами густими.
Рідний шуме яворовий,
Пісне яворина!..
З Василем в полку червонім
Стрілась Катерина.
Стріла хлопця, полюбила, –
Хіба спиниш серце?
Понесла любов, мов крила,
Мов човен – весельце!..
Вдвох ішли в атаку, їли
З однієї миски
І однакові носили
Шинелі армійські…
Що на світі є сильніше
За любов? Із нею
Йшли на бій, щоб прапор волі
Сяяв над Землею!

3

Насувала чорна хмара,
Мов та ніч похмура…
Наступала панська Польща,
А з нею – Петлюра.
Насувала чорна хмара
Та й на місто Фастів.
– Завоюю Україну, –
Пан Петлюра хвастав.
– Завоюю Україну
До самого Дону… –
От і Київ.
– Здрастуй, Київ! –
Вийшов із вагону.
Наче кіт, що ласо вскочив
У чужу комору, –
Позирає боязливо
На товпу сувору…
Дніпр котив кипучі хвилі,
Гнівно вітер віяв,
Метушились мідним дзвоном
Лавра та Софія.
Аж сльозу пустив Петлюра.
– Київ! О нащадки!
(Дві-три сотні петлюрівців
Та конфедератки
Вартували отамана
Так, як і годиться,
Бо це ж таки не Вінниця,
А Київ – столиця!)
Хліб та сіль підніс священник,
Обнялися тричі…
Захлинались мідні дзвони,
Надривались півчі.
“Ще не вмерла…” – голосили,
Метляли чубами…
Одвернувсь робочий Київ
Од такого страму.
Цілу ніч в кафешантані –
В корчі стародавній –
“Ще не вмерла…” – хрипів Симон,
Катюга державний.
Цілі дні із тьми Шулявки,
З цехів “Арсеналу”
В ніч виводили робочих,
Коло стін стріляли.

4

Чула Дарниця Софію,
Чула Лаври дзвони…
Готувалися до бою
Червоні загони.
Ніч над Дарницею впала…
– Чуєш, Катерино?
Піднімає прапор волі
Гнівна Україна!
Піднімає Україна
Прапор волі вгору… –
Та й ударили гармати
З Дарницього бору.
Кінь спіткнувся перед боєм…
В ніч глуху, у мряку,
Лобовим пішли ударом,
Кинулись в атаку.
Гостра шабля Василева,
Вивірене око…
Вдарить з маху – летять шлики
І спереду, й збоку!
Та й ударили гармати…
– Чуєш, Катерино?
Зацвіте барвінком-цвітом
Вільна Україна!

Б’є Василь, рубає зліва,
Катерина – справа,
Тільки слід горить від шаблі –
Блискавка кривава.
– З Криму виб’ємо барона,
А по тому – просто –
Поїдемо, Катерино,
В Крим – до моря в гості.
Будем слухать плескіт моря,
Тихий шепіт хвиль…

Близько десь снаряд ударив,
Поточивсь Василь.
Ой снаряд над зрубом вдарив,
Впав Василь на зрубі.
– Катерино, Катерино, –
Шепотіли губи.
Світла зірка покотилась,
Як сльозинка з вії…

– За Радянську Україну,
За червоний Київ!

5

Утікав Петлюра Симон,
Посміхався гірко…
Одпливав стодзвонний Київ,
З пам’ятником гірка.
Отамане, отамане,
Де ж твоя держава?
Тільки й згадки – в чемодані
Булава іржава!
На колесах – вся держава,
На колесах – уряд,
А червоні б’ють у спину, –
Турять, турять, турять!

6

Впала ніч на полі бою,
Трупи – смутком чорним…
Птахом б’ється Катерина,
К серцю хлопця горне.
Кінь копитом землю риє,
Чує кінь тривогу,
У сідло взяла: – Василю! –
Рушила в дорогу.
Скаче вершник одинокий,
Мчить, здіймає порох,
Серцем вгадує дорогу
По холодних зорях…
Скаче вершник одинокий
До отця старого,
Скаче вершник, пришпорює
Коня бойового.
Ніч минає, день проходить,
Б’ються дум прибої…
Зачерпнула із криниці
Води ключової.
Не літай, не вийся, ворон,
Не кряч над землею,
Над моєю головою,
Долею моєю!
Чорна нічко-петрівочко,
Упади над степом,
Зогрій його, укрий його
Поцілунком теплим!

7

От і хата. Кучерявий
Явір коло хати,
Що на радість чи на горе
Посадила мати.
Що на радість чи на горе, –
Угадать не вміла…
Зупинилась Катерина.
Ніч місячна. Біла.
Тихо всюди. Не співають
У селі дівчата,
Не виходить старий батько
Дочку зустрічати.
Він не вийде, Катерино,
Бо вступили білі,
Пішли батьки в партизани,
В степи полетіли.
Катерино, Катерино,
Подивись на вікна:
Крізь порожні шиби виє
Пустка непривітна.
Ходять шпики біля двору,
Ходять біля саду,
Біля явора старого
Готують засаду.
Катерино, Катерино,
Ворухнувся явір…
…………………………………..
Пізно. Ворог, Катерино,
Здійснив чорний намір.
Грізний шуме яворовий,
Темряво зрадлива!
Оточили Катерину.
Кінь рвонувся, грива
Розметалася по вітру,
Наче крила смерті…

Заспівали другі півні,
Заспівали треті.
Взяли в полон Катерину,
Василя забрали…
Земле, земле, чом мовчиш ти,
Чом німою стала?
Чула постріли… Василю,
Червоний солдате!..
Чи не те взяла тебе я,
Щоб на розстріл дати?!

Чинять допит. Офіцерську
Вивчила вже звичку.
Посміхнувсь:
– Він муж ваш? –
Скинув
Білу рукавичку.
Чорна нічка-петрівочка,
Незамкнені двері…
Блисну в ніж у Катерини, –
Квити, офіцере!
Чорна нічка-петрівочка,
І – ніде нікого!
Тільки темінь, тільки рівний
Хропіт вартового.
Степ і степ… Ярами бігла,
Раптом вигук: – Хто це? –
В партизанському загоні
Зустрічала сонце.

8

Ішли полки, ішли полки –
Армія Червона,
Наступали на Врангеля –
Чорного барона.
Ти далека, ти безкрая,
Степова дорого!
Пришпорила Катерина
Коня вороного…
Ішли полки, йшли червоні
Форсованим маршем…

Ніч. Дроти. Усівся Врангель
За морем Сивашем.
Ніч. Не спиться Катерині,
Перемага втому,
Пише листа прощального
Батькові додому:
“Може, тату, не вернуся,
Може, куля вража
Увостаннє поцілує,
До землі прив’яже…
Ніч. Окопи. Одлітає
Журавлиний клекіт…
Завтра – Жовтень. Вийде Ленін
У Москві далекій;
Вийде Ленін на трибуну,
Гляне на знамена…
“Ми – готові!” – скаже Фрунзе
За бійців, за мене,
За усіх, хто в ніч цю темну
В гнилині Сивашу
Ладен голову зложити
За Вітчизну нашу,
За мої, за наші рани,
За степи безкраї,
За Свободу, що ніколи,
Тату, не вмирає!
Що серця веде гарячі
На дріт-огорожу…”
Ніч. Окопи. Ходить в небі
Прожектор ворожий.
Тихо-тихо. Так буває
Лиш перед грозою.
(“Може, тату, не вернуся,
Впаду головою…”)
Славні роки перекопські,
Незабутня путь!
………………………………………
Понад берегом Сивашу
Поїзди ідуть.
Видно пам’ятник із вікон
Десь над степом. Даль.
Голова чиясь поникла…
Траур і печаль.
Може, мати кличе сина,
Може, батька – син…
Глянь, Василю, – сходить сонце
З кримських верховин!
Встань, Василю, глянь, Василю,
Серцем молодим!
Зеленіють Кримські гори –
Уже вільний Крим!
Будеш з нами слухать море,
Тихий шепіт хвиль…
За Радянську Україну
В битві впав Василь.

ЕПІЛОГ

Проліта літак над степом,
Над тими степами,
Де лягли мої герої
К сонцю головами.
Де лягли мої герої, –
О далеке – рідне!..
Той же явір, тільки ширше
Розрослося віття,
Тільки пісня яворова –
Молода, новітня!
Слава сонцю, дням погожим,
Небу голубому!
Два сини гостюють в діда,
З’їхались додому.
Старший – голова колгоспу,
Обранець народу.
– Ти у мене – знатний, сину,
Колгоспного роду! –
Два сини в гостях у діда,
Дві невістки, внуки…
А молодший – академік,
Командир науки!

Проліта літак над степом,
Над веселим краєм,
Біля явора старого
Той літак сідає,
Із кабіни – Катерина…
Я хотів би, діду,
Теж дожити до такого
Славного обіду!
Катерино, Катерино,
Я дивлюсь на тебе, –
Соколині маєш крила,
Що літаєш в небі!
Кличе батько всіх до столу,
Сіли діти-гості,
Всі – удачею у батька:
Працьовиті, прості.
Славне свято! Про минуле –
Одна тільки згадка…
І зривається щаслива
Сльозинка у батька.
Роки, роки! Цвіт спадає,
Підростають внуки,
Пестить дід їх, усміхнеться,
Забере на руки,
На плече собі посадить:
– Ух, яке завзяте!.. –
Тільки шкода, Катерино,
Бойового зятя.
Пада дуб, грозою збитий,
Але квітне парость!
Впав Василь, та син зростає,
Памолодь зосталась…

Ти рости, зелений явір,
Не хились додолу!
Ходить чаша круговая
Піснею круг столу.
Ти рости, зелений явір,
Та все вгору, вгору!
Ходить пісня жданим гостем
До кожного двору.
Ходить чаша круговая…
Вип’єм, Катерино,
За рідню велику нашу,
Нашу Батьківщину!

Київ – Москва, 1937-1938

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)


КАТЕРИНА. Поема - НЕХОДА ІВАН ІВАНОВИЧ