ЛІСОВА ФАНТАЗІЯ
Коли не спиться, блудний сину,
опівночі в хатині лісовій,
коли у лісі та один-єдиний, –
тоді стаєш ти справді сам не свій.
Лиш ти і тиша, ти і хижі хащі,
і тягнуться до тебе лапи віт.
Життя твоє, вважай, уже пропаще.
Один – на цілий ліс, на цілий світ!
Тебе життя чогось таки навчало,
тікати від загрози ти не звик.
Та ось війнули зарості мочарні,
і спрутом виріс чорний лісовик.
Та ось на тебе в наглій самотині
лягла пітьма задушлива і зла.
Звелась на ногу курячу хатина
і понесла тебе, і понесла.
І ти плечем не можеш ворухнути,
хоч дикий страх тобі не до лиця.
І все міцніш тебе стискають пута.
А темна ніч – без краю і кінця.
Та враз акась пташина щебетнула.
За нею – друга. І пішло, пішло!
Пітьму співучі крила розітнули,
і ось вікно світанком зацвіло.
Та вирвався з полону. Диво дивне!
У цих казкових нетрях щось не так.
Суха колода пнеться з-під хатини,
і щупальці випростує корчак.
І небо фіолетове у вічі
горбатої хатини зазира.
Тікає ніч у нетрі таємничі,
і торжествує вранішня зоря.
(3 votes, average: 2,00 out of 5)