ПОЛЬОВА СУМКА
Вернувшися з війни додому,
Шинелю знявши фронтову, –
Своєму синові малому
Віддав я сумку польову.
З тих пір минуло днів багато…
Підріс мій син, у школу йде.
– Я буду теж таким, як тато,
Я не зганьблю його ніде! –
В руках букет ясний, як ранок,
Костюм на хлопчику новий.
Мій син до школи йде, букварик
Несе у сумці польовій.
Мій син уперше йде до школи…
Вирує вулиця дзвінка.
Таким серйозним ще ніколи
Не бачив я свого синка.
Сіяє ранок над землею…
Рости, учися, сину мій!
Колись я з сумкою цією
У дні війни ходив у бій!
За честь і волю свого краю,
За ці світанки голубі…
Мій син букварик розгортає,
Читає в нім: “Ми – не раби”.
Перегортає ще сторінку:
“Були пани, були царі…” –
У нас вже їх немає, синку,
Їх стрінеш… тільки в букварі!
Але ще є пани у світі,
Ще є фашисти на землі…
І це повинні розуміти
І ми, дорослі, й ви, малі.
Зростай великим, сильним, дужим,
Щоб знов, як прийдеться, в боях
Всіх ворогів, як ми, подужав!
Щоб у майбутніх букварях
Сини й онуки урочисто
Читали мовами всіма:
“Були пани, були фашисти…
Тепер ніде вже їх нема!”
Схиливсь мій син біля віконця…
Учися, плем’я молоде!
Почавсь урок…
Земля – до сонця,
А людство – в комунізм іде!
Київ, 1949
(1 votes, average: 5,00 out of 5)