БАЛАДА ПРО СОЛДАТСЬКУ ПІДКОВУ
В руках незмінний автомат,
За спиною – мішок.
З боями відступав солдат –
Од Пруту до Моздок…
Чи кров од ран, чи сніг, чи піт, –
Мішок той на ремні.
Дві пари збив солдат чобіт, –
Нема кінця війні!
Він сто доріг пройшов крізь дим,
П’ять рік пройшов убрід…
На захід кликав рідний дім,
А він ішов на схід.
На схід ішов солдат – ну що ж?..
І тільки десь в душі
Шуміла рідна річка Сож,
Манили комиші,
І молодик між лип густих,
І дівчина сумна.
Женитись думав – і не встиг,
Розраяла війна.
Кивали вслід йому млини,
На клуні – чорногуз.
– Ну що ж, – сказав, – після війни
Приїду і женюсь! –
“На три кімнати буде дім”, –
Такий у нього план…
Іде солдат, мішок на нім
І півдесятка ран.
Чи цвях, чи гайку знайде він,
Підкову, терпужок, –
Промовить: – Здасться на почин! –
І захова в мішок.
Бував солдат в усіх боях
Попереду полків.
“А двері будуть на пазах,
І ручки з двох боків!”
Він все в мішок збирати звик.
А як впаде – ну що ж? –
У кожного свій молодик,
Своя маленька Сож.
Хтось інший візьме цей мішок,
На щастя на своє,
Поставить дім, заб’є цвяшок,
В поріг підкову вб’є.
І, може, з сином на руках,
Йдучи через поріг,
Згада солдата, що в боях
Підкову цю зберіг!
С. Монастирьок, 22.І.1943
(2 votes, average: 5,00 out of 5)