Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові



“Коли б я був хлоп’я байдужне без турботи…”

Коли б я був хлоп’я байдужне без турботи
І в горах жив собі в печері самітній,
Я би гуляв-буяв до власної охоти
По темних застумах та по воді бистрій.

Нудна тому пиха низькоземна саксонська,
Хто народивсь і зріс на вольних висотах;
Йому б здалась низька і башта Бабілонська,
Серед тих скель, що з них вода летить, мов прах.

Фортуно! відійми культурні землі в мене,
Бери собі й ім’я, що помпою блищить:
Ненавидне мені підлиз рабів мізерне
Угодництво: мій дух неволі не терпить.

Всели мене між гір, – в їх велико кохаюсь.
Нехай уз їх реве безкраїй океан:
Нічого я в людей ніже не допевняюсь,
Опріч тих любих сцен, що змалечку я знав.

Малі мої літа, но вже я серцем чую –
Не про таких, як я, постав сей гордий світ.
Про що ж повішено завісу там густую,
Де криється кінець моїх непевних літ?

Колись я бачив сон моїм духовним оком,
Блаженно любий сон од радощів земних…
О правдо! ти своїм ненавидним укором
Показуєш мені із вивороту їх.

Любив, та люблені поснули сном глибоким;
Дружив, та здружені по світу розтеклись…
О! як же холодно у серці одинокім,
Що радощі мої печаллями взялись!

Хоч гості, дзвонячи у кубки золотії,
Веселим гомоном і розженуть печаль,
І в безумі засну на лебединій шиї,
А в серденьку німім німий не засне жаль.

Як сумно слухати веселу тих розмову,
Кого багатство й власть принаджують до нас!
Ні друзі, ні враги, вони пустому слову
Присвячують і свій, і наш коштовний час.

Верніть моїй душі ровесників коханих,
Що й серденько у них тверезе й голова, –
Покидаю моїх полуношників п’яних,
Що й дружба і любов у них – слова, слова!

І ти, єдина, що рятуєш од зануди,
Моя надіє, мій покою, все моє!
Які мої тепер холодні стали груди,
Що серце вже й тебе любить перестає!

Я б не зітхнув і раз, без боротьби б я кинув
Сю сцену гомінку розкішного жалю,
Для добродітелі, що няньчить, мов дитину,
Її мечтаннями недоленьку мою.

Ой рад би я втекти од щирих і лесливих,
Щоб у пустині десь осістися в глуші…
Жадаю заструмів, нетер непроходимих:
Їх темрява – сестра понурої душі.

Хто б дав мені крилі, крилі мов голубині?
Я б полетів би в рай, що звідтіля й прийшов,
Забув би летючи всі болесті земнії,
І відпочинок мій на небесах найшов.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

“Коли б я був хлоп’я байдужне без турботи…” - КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН