Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Коли, поїздивши, вертаюсь…”

Коли, поїздивши, вертаюсь,
Коли по дому нажуривсь,
У дивний світ переливаюсь,
Як у Славутич небо вись.

І доки поїзд тиходійно
Півколом Київ обійде,
То червонію я, то блідну,
Немов кохання молоде.

Мої тут радості й скорботи,
Джерела чисті, рідний дім,
А в нім свята моя робота…
Я й сам освячуюсь у нім.

Писалось добре й на колесах,
І в позахмарній висоті,
Та все ж таки дніпрові плеса –
Мої скрижалі золоті.

Тут очі сині, очі карі
Мене просвітлюють до дна.
На Кобзаревому бульварі
Мене тополя жде одна…

В дорозі начеб не барився,
Набачивсь, намотав на вус…
І так немовби оновився,
Коли додому повернувсь.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Коли, поїздивши, вертаюсь…” - БРОВЧЕНКО ВОЛОДИМИР