Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






“Коли вже люди обляглися спати…”

Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, –
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп’ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі –
заговорив шопенівський поктюрн.
А то були якісь магінчі пальці.
Вони німіли на якомусь “фа”.
І прислухались…
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
як десь ламає пальці віртуоз…
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3,50 out of 5)

“Коли вже люди обляглися спати…” - КОСТЕНКО ЛІНА