Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові






ГАДЖУГА

Нарешті й гори вибрели з туманів –
Поширшав світ, поглибшала блакить.
І тихо так. Лиш з урвища на грані
Струнка смерічка жалібно скрипить.

– Дитино лісу, хто тебе, гаджуго,
Як звуть гуцули, зранив і коли?
Радій, що поруч трапились подруги
І передчасно впасти не дали…

Вчепившись дивом в камінь під скалою,
Її сусідка-посестра трима –
Верхівка до верхівки, а в самої
Опори навіть доброї нема.

Та поки живить корені і віти
Цілющих соків молодий напій,
Вони удвох продовжують шуміти
І з бурями витримують двобій.

І лиш як зляже стомлений вітрище
В глибокі нетрі, слуха далина,
Як з кожним днем злітає тоном вище
Смерічки тої скрага голосна.

Все скрип та скрип – ну гейби промовляє,
Що царство гір гаджуга залиша,
Ще й журно так, немов квилить над плаєм
Чиясь людська надломлена душа.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

ГАДЖУГА - КАРПЕНКО МИКОЛА