ЧЕРВОНИЙ ЗАСПІВ
І
Риємо – риємо – риємо
землю, неначе кроти;
з кутів плазуємо зміями,
сіємо – сіємо – сіємо
буйні червоні цвіти…
Бурями сійтеся, бурями,
маки – червоні вогні:
там поза гратами-мурами
тінями сірими-хмурими
ранки конають ясні.
Вдаримо гучно ми дзвонами, –
всесвіт обійде луна, –
кинемо вільно червоними:
– Владарі світу з коронами,
вже не потрібні ви нам.
ІІ
На зелені килими
папірцями білими
полетіли вершники з низом розмовлять:
– Гей, не спи, робітнику
на панськім смітнику
вороги не сплять!
Гордою, сміливою
бурею бурхливою
встань, народе зраджений, як один, устань:
з гімном-перемогами
новими дорогами
підемо на брань.
Блисками-пожежами
небо обмережимо,
сполохами-ралами обрії зорем:
годі нагинатися,
годі підставлятися
під вагу ярем!
ІІІ
Ми – тіні… Ми тіні меткі.
Ми – влучні рушення руки.
Ми носимо в грудях ненависті море, –
і в ночі осінні, в обійми імли
ми гімни тобі заплели,
червоний тероре!
Ми – жах. Ми – караючий гнів.
Ми молимся культу вогнів. –
І хто є відважний, і хто нас поборе?..
Ми – тіні. Ми – криця. В обійми імли
ми гімни тобі заплели
червоний тероре!
(2 votes, average: 4,00 out of 5)