8. З ГОРОБИНОЇ НОЧІ
Одного дня, як ми ввійшли в Карпати,
З’явивсь неждано й вигукнув: “Здоров!”
Мій друг – вчорашній командир гармати,
Комсорг із полку Саша Чекмарьов.
“Тримайсь, братва, гаряче буде діло –
Доріг назад в корчагінців нема!”
На мене ж глянув тепло і зраділо
І враз потиснув руку обома.
Сіпнув планшет на ремені тонкому,
А ще за мить квиток мені вруча,
Де змалку рідний і такий знайомий
На сірім полі профіль Ілліча.
Які слова сказати небуденні? –
В хвилину щастя безсловесні ми…
А з книжечки мов дослухався Ленін,
Як перший залп розкочував громи.
І гримнув бій. Нелегкий бій у горах,
Та ще як дощ поллється восени…
На кожнім кроці огризався ворог,
Не вірячи в зворотній хід війни.
А ми його з вершини – у долину,
З доріг – в потоки, з місива – в багно!..
Лиш жаль мені: утратив я людину,
Яку пізнав і полюбив давно.
Іще не раз світило білогруде
Пірне у небо, чисте і ясне,
І зникне ніч… А Саші вже не буде,
Що в комсомол приймав колись мене.
І тільки голос, що звучав зраділо,
Примчать на крилах молоді вітри…
“Тримайсь, братва, гаряче буде діло!” –
Дзвенить мені, дзвенить з тої пори.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)