Українська та зарубіжна поезія

Вірші на українській мові







II. Погрози ночі

Вибіг він з туману муки, втомлено присів,
Гуртувались мляві звуки у сузір’я слів.

Мав він силу необорну, цей лукавий хтось,
Мені в душу світло чорне від тих слів лилось.

Він казав: “Скона твій спокій на моїх ножах,
Я – на місці, я – стоокий, я – всесвітній жах.

Дам тобі великі очі і великі вуха,
Страх до смерті залоскоче силу твого духа.

Гей, виходьте, мої слуги, мої вірні діти,
Мою владу, мою силу дурню покажіте!”

Вибігали із туману з галасом і гиком
Довгорукі, волохаті, обплетені ликом.

Вузьколобі й куцоногі, з іклами-зубами,
Заходились вибивати тропака ногами.

Танець пітекантропів

Ми не брешем, не лукавим –
Що подужаєм, берем!
Ми сьогодні світом правим,
Все жерем,
Жерем,
Жерем!
Тільки ми од страху вільні,
Ми – сини Європи!
Ми – могутні,
Ми – всесильні,
Ми – пітекантропи!
Нам живеться ласо й любо,
А на совість ми плюєм –
Що потрапило на зуби,
Те жуем,
Жуем,
Жуем!

Тільки ми від глузду вільні,
Ми – сини Європи!
Ми – могутні,
Ми – всесильні,
Ми – пітекантропи!

Танцювали, гупотіли, раптом провалились.
На їх місці генерали як з землі вродились.

Оточили мою душу й заревіли п’яно,
Били в груди кулаками, мов у барабани.

Хор генералів

Слухай, мрійнику, ідіоте!
Ти – в комедії лицедій!

Ми випльовуєм сотнями з рота
Недогризки людських надій.

Не цяцьками – ракетами бавимо,
А життя не вертає назад –
Син ітиме з очима кривавими
Крізь гарячий атомний чад.

Одсахнеться твоєї щирості
І шукатиме ласки у риб,
Коли з серця у нього виросте
Наша мрія – атомний гриб.

Ми його заберем у тебе,
Вкрадем юність його й любов
І піднімем в розчахнуте небо
Над німим божевіллям дібров.

Здичавілі од крові нації
Будуть щирити ікла, мов звір,
І здихатимуть від радіації
У роззявлених пащах нір.

Як розірве космічну тишу
Передсмертний стогін землі –
Вічність подвиги наші запише
На своєму сивім чолі!

Вони пливли у ніч, як манекени,
Крізь їхні вигуки байдужі і страшні
Прилинув синім видивом до мене
Маленький привид і сказав мені.

Монолог маленького привида

Я – твій ровесник. Доля моя куца,
Печаль моя не відає кінця –
Старих світил чіткі орбіти рвуться,
І гаснуть ненароджені серця.

Я – твій ровесник. Плоть моя убита,
Із ребер в мене виросли дуби.
Моє життя потрощене, мов жито,
Ціпами божевілля і злоби.

Коли я біг розхристаний на луку,
Де обрій так прозоро глибенів,
Чужий солдат схопив мене за руку
І до людей у білому одвів.

І я дививсь на них незрозуміло,
В зіницях метушилися зірки,
І кров моя червоно цебеніла
У банку із рожевої руки.

І чорна ніч звелась в очах у мене,
І сон легкий навік мене зборов…
Моїм убивцям у голодні вени
Влили мою дитинно чисту кров.

Я – твій ровесник, пролісок надії,
Розтоптаний жорстокістю нікчем,
Я – син краси і голубої мрії,
Я – автор ненаписаних поем.

Я – твоя мука і твоє сумління,
Мені кати не обрубали крил:
Із ран моїх бере твоє коріння
Для боротьби і ненависті сил.

Немає в мене страху за плечима –
Я розірвав його одвічний гніт.
Великими блакитними очима
Дивлюся я докірливо на світ.

Іди і спопеляй байдужі душі,
І сліпоту, й холопство прокляни,
Щоб не зійшлись, в кривавицю заюшені,
Народів обікрадених сини.

Я – твій ровесник. Доля моя куца,
Печаль моя не відає кінця.
Я кличу вас у відчаї не гнуться,
А вибухати, як нові сонця!

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (3 votes, average: 3,00 out of 5)


II. Погрози ночі - СИМОНЕНКО ВАСИЛЬ